Головна

 

     У ДЕРЖАВНОМУ АГЕНТСТВІ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ ВІДБУЛОСЯ ПЕРШЕ ЗАСІДАННЯ НАУКОВО-ЕКСПЕРТНОЇ РАДИ, ЯКА ВІДТЕПЕР Є ЙОГО ГОЛОВНИМ КОНСУЛЬТАТИВНО-ЕКСПЕРТНИМ ОРГАНОМ. ЧЛЕНИ РАДИ — КЕРІВНИКИ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ВІДОМСТВА, ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНІ ФАХІВЦІ ТА НАУКОВЦІ ПРОФІЛЬНИХ УСТАНОВ, ОРГАНІЗАЦІЙ,
НАВЧАЛЬНО-ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ, ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І ПРОФЕСІЙНИХ АСОЦІАЦІЙ У ГАЛУЗІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТІ ЗАПРОШЕНИХ — АКТИВНО ОБГОВОРИЛИ АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПОРЯДКУ ДЕННОГО. ВІВ ЗАСІДАННЯ ГОЛОВА НАУКОВО-ЕКСПЕРТНОЇ РАДИ, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ДЕРЖЗЕМАГЕНТСТВА ЄВГЕН БЕРДНІКОВ.

 

НАУКОВА ДОКТРИНА РОЗВИТКУ ЦІНОВОЇ  ПОЛІТИКИ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

     Майбутній економічний розвиток України неможливий без розробки науково обґрунтованих проектів радикальної модернізації окремих її галузей на основі ринкових засад в умовах світової кредитно-фінансової кризи. Головними напрямами на цьому шляху є пошук та консолідація наявних економічних ресурсів (основних фондів, матеріально-технічних, фінансових, інтелектуальних та трудових ресурсів).

     Мета цього процесу банально проста і зрозуміла – підвищення добробуту громадян України, але способів її успішної реалізації небагато. З економічної теорії відомо лише три форми суб’єктів реалізації матеріальних прав громадян – це держава, колективні об’єднання та індивідууми. Кожна форма цих суб’єктів має свої цілі щодо бажаної ціни на землю.

     Держава без корупції зацікавлена у максимально високій ціні на землю, оскільки власники будуть платити більшу земельну ренту в державний бюджет.

     Корумпована держава (варіант з Україною), навпаки, зацікавлена у мінімальній вартості землі, тому що державні чиновники за допомогою державного апарату мають нагоду скупити у селян землю за низькими цінами і потім продати за максимальними цінами закордонним корпоративним об’єднанням (банкам і фондам).

ПРО НОВЕ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ З ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ
ПО ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА З ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ

Хто має право розробляти документацію із землеустрою

     З 4 грудня 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт» (далі – Закон), яким внесено зміни до Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій» та інші нормативно-правові акти.

    Так, частина друга статті 26 Закону України «Про землеустрій» викладена в новій редакції, згідно з якою розробниками документації із землеустрою є:

  • юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників;
  • фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками.

 

СЕРТИФІКАЦІЯ ІНЖЕНЕРІВ-ГЕОДЕЗИСТІВ ТА ІНЖЕНЕРІВ-ЗЕМЛЕВПОРЯДНИКІВ.
ЩО ТРЕБА ЗМІНИТИ?

     Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт» від 2 жовтня 2012 року №5394-VI, який набув чинності, передбачає суттєві зміни професійної підготовки та кадрового забезпечення у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності, а також у сфері землеустрою. Після вдумливого ознайомлення з цим правовим документом хочу поділитися думками, які він викликав.

     За законом професійною топографо-геодезичною та картографічною діяльністю можуть займатися громадяни, які мають спеціальну вищу освіту, отримали кваліфікацію інженера-геодезиста або інженера-землевпорядника, склали кваліфікаційний іспит та одержали сертифікат (стаття 5¹).

 

Ці та пов’язані з ними питання розглядають юристи
Алла КАЛЬНІЧЕНКО та Анастасія ШЕМШУР

     Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» змінив редакцію статті 20 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ), що визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

     Спочатку з’ясуємо – як же наше законодавство тлумачить поняття «цільове призначення земельної ділянки» та «категорія земель»?

     Земельний кодекс України і, зокрема, його стаття 20 взагалі не дає цим поняттям визначення. Проаналізувавши низку земельних документів, можемо стверджувати, що поняття «категорія земель» ширше за поняття «цільове призначення земельної ділянки». Чому? «Категорія земель» визначається не щодо конкретної земельної ділянки, а до певної їх кількості – сукупності земельних ділянок, можливо, навіть різного цільового призначення, які об’єднуються в одну категорію.

     Що ж до поняття «цільове призначення земельної ділянки», то відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» це «використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку».

 

Так, саме з 1 січня 2013 року набувають чинності два Закони України — «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (нова редакція) та «Про державний земельний кадастр» в частині реєстрації земельних ділянок та прав на них.

Цими Законами змінюється порядок набуття прав на земельну ділянку. А саме: з нового року право на землю виникатиме лише з дня його реєстрації в державному реєстрі прав Дер­жавною реєстраційною службою, утвореною при Міністерстві юстиції України, або ж нотаріусами при посвідченні угод щодо відчуження земель­них ділянок.

Права на нерухоме майно, у тому числі і на земельну ділян­ку, та їх обтяження, що виник­ли до набрання чинності цих Законів, визнаються дійсними за відсутності їх державної реєстрації, якщо реєстрація цих прав та їх обтяжень була проведена відповідно до зако­нодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Державна реєстрація прав при вчиненні нотаріальної дії з нерухомим майном проводить­ся нотаріусом.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об’єкта нерухомого майна.

Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місця розташування об’єкта нерухомого майна.