ВИЩА ОСВІТА З ГЕОДЕЗІЇ ТА ЗЕМЛЕУСТРОЮ:
ЧАС ЗМІНЮВАТИ ПРІОРИТЕТИ НАВЧАННЯ?

Андрій МАРТИН,
доктор економічний наук, доцент
Національний університет біоресурсів
і природокористування України 

У статті показано, що стрімкі технологічні зміни у сфері топографо-геодезичної та земельно-кадастрової діяльності, які відбулися протягом останніх десятирічь, суттєво впливають на характер та зміст робіт, що виконуватимуться майбутніми інженерами у галузі геодезії та землеустрою. Розглянуто напрями адаптації змісту геодезичної та землевпорядної освіти до потреб національного та світового ринку інженерних послуг.

Ключові слова: геодезія, землеустрій, вища освіта, картографія, кадастр, оцінка нерухомості, геоінформаційні системи. 

       Постановка проблеми

       В останні десятиріччя у світі відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток нових технологій одержання інформації про просторові характеристики об’єктів на поверхні Землі, в тому числі засоби дистанційного зондування, супутникової навігації, геоінформаційного моделювання, штучного інтелекту тощо. Суцільна інформатизація охопила сферу кадастрово­-реєстраційної діяльності, землеустрою та оцінки нерухомості. Наслідком цієї «науково-­технічної революції» стають, серед іншого, разючі зміни на ринку праці, адже інженерні навички та вміння геодезистів, землевпорядників, фотограмметристів, картографів, які ще двадцять років тому могли вважатися вельми затребуваними, сьогодні досить швидко «застарівають» та втрачають актуальність.

«МИ ВИКОНУЄМО СВОЮ МІСІЮ —
  ПОКАЗУЄМО
  ШВИДКІ РЕЗУЛЬТАТИ»

     З головою Вакулівської сільради, що в Софіївському районі на Дніпропетровщині, Артуром ШЕВЦОВИМ ми зустрічаємося не вперше. Об’єднана територіальна громада, яку він очолює, тоді ще Жовтнева, була однією із 159 першопрохідців на шляху децентралізації і першою в Україні зареєструвала свій статут. Протягом 2016 року ми регулярно друкували на сторінках «Вашого консультанта», який нині є частиною «Землевпорядного вісника», розповіді Артура Анатолійовича про успіхи і невдачі, про проблеми, які виникають на шляху до втілення у життя амбітних планів, а також про досвід інших країн, де сільський голова побував у складі українських делегацій. Підсумком того спілкування стала цьогорічна публікація у січневому випуску нашого часопису. Минув ще один рік. Ми вирішили знову завітати у Вакулове.

• Майже 443 тисячі жителів Дніпропетровщини вже об’єдналися в громади. Це 85% від загальної кількості сільського населення регіону. Цього року створено ще 23 об’єднані територіальні громади. Загалом їх в області — вже 57.
• В Україні на сьогодні створено 665 громад. Завдяки бюджетній децентралізації їхня казна збільшилася з 4,1 млрд грн у 2015 році до 7,5 млрд грн у 2017-­му.  

СТОЇМО НА РОЗДОРІЖЖІ…

      На міжнародній конференції «Люди передусім», яку у вересні провела Київська школа економіки, дискусія про земельну реформу стала однією з центральних. На неї прийшли журналісти, політики, фахівці із земельних питань — щоб усіх розмістити довелося об’єднати два аудиторних модулі. «Вплив земельної реформи в Україні на добробут населення» — такою була тема дискусії.

       Директор проекту «Підтримка реформ в сільському господарстві та земельних відносинах в Україні» Денис НІЗАЛОВ визначив відправні точки для обговорення. Під орендою сьогодні 19 мільйонів гектарів, із яких 16 — у приватній власності. Близько шести­семи відсотків опитаних готові продати свої паї, якщо буде знято мораторій — а це близько двох мільйонів гектарів. За прогнозами, це дасть сільському виробництву до трьох мільярдів доларів додаткових інвестицій. Якщо сьогодні сільгоспвиробники щороку отримують більше шести мільярдів доларів доходу, то власникам паїв за оренду з того зеленого «дощу» перепадає лише близько 15%. У країнах, де працює ринок землі, агровиробники та землевласники ділять доходи практично навпіл.

«ЦЮ ЗЕМЛЮ МИ ПОЗИЧИЛИ
У НАШИХ ДІТЕЙ,
ОНУКІВ І ПРАВНУКІВ»

      «Якби з’явився проект повністю знищити українську естраду, а я як фермер мав Ваш рівень популярності, то автори такого проекту вибрали б мене для популяризації їх злого задуму. І тоді я, фермер, далекий від цієї галузі культури, доводив би своїм співвітчизникам необхідність позбутися української естради і української пісні. Хвалити Бога, такого проекту немає, а проект відібрати в українців землю — є. Групи людей, які кинули оком на вироблену українську землю, є дуже багатими людьми, і хитрими. Вони розуміють хиткість своєї аргументації (точніше, добре розуміють її облудність) і намагаються полонити людей емоціями. Для цього вони залучають відомих людей: співака С. Вакарчука, журналіста М. Вересня та інших.

       … Достатньо ВР України прийняти закон про продаж землі, і зайве буде, п. Святославе, закликати не здаватись без бою. Українці, приспані «злими людьми» і їх помічниками, добровільно продадуть землю, і бою як такого просто не буде».

       Цей відкритий лист до Святослава Вакарчука та Миколи Вересня кілька днів поспіль тиражували та цитували десятки вітчизняних інтернет­видань. Написав його Кузьма МАТВІЮК, громадський діяч, фермер. І колишній в’язень мордовського табору суворого режиму, куди 1972 року вироком закритого суду отримав «чотирирічне», як він сам гірко жартує, «направлення на кріпкий чай». За систематичну ворожу агітацію, виготовлення, зберігання й розповсюдження антирадянських документів «самвидаву», — так написано в тогочасному секретному донесенні КДБ керівництву ЦК КПУ. «Чаював» Кузьма Іванович за колючим дротом разом з В’ячеславом Чорноволом і Василем Стусом.

      Ми стелефонувалися з Кузьмою Матвіюком, домовилися про інтерв’ю, як тільки нагода покличе його з Хмельницького до Києва. На щастя, вона не забарилася. Стрілися у Шевченковому парку, потиснули руки наче добрі знайомі, тут­таки запаслися кавою, «окупували» лавицю, і розмова потекла невимушено, як мовиться, на одній хвилі.