УСЕ, ЩО ВИЛІТАЄ З ТРУБИ У НЕБО,
РАНО ЧИ ПІЗНО ОСІДАЄ НА ЗЕМЛІ     

Григорій Григорович ШМАТКОВ, доктор біологічних наук, академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, завідує кафедрою екології Придніпровської академії будівництва та архітектури (м. Дніпро) і є одним із кращих екологічних аудиторів в Україні. Власне, у відповідному реєстрі, створеному у 2004 році, після виходу Закону України «Про екологічний аудит», він має посвідчення під номером один. Центр екологічного аудиту, створений і очолюваний Григорієм Шматковим, працює з 2001 року і спрямовує свою діяльність здебільшого на розробку систем екологічного моніторингу і оптимальних форм управління екологічною безпекою на промислових підприємствах. Однак в останні роки він розширив сферу послуг і став проводити екологічний аудит територій міст та об’єднаних сільських громад. Зрозуміло, нас цікавив саме цей аспект у роботі екологічних аудиторів.      

      — Насамперед треба сказати, — що, згідно із законом, існує аудит обов’язковий і добровільний, — каже Григорій Григорович. — Коли підприємства приватизуються чи реприватизуються, передаються в оренду або оголошуються банкротами, передаються в концесію, чи коли створюється спільне підприємство — у цих випадках він обов’язковий. Замовником його може бути або Фонд Державного майна України (і ми мали чимало таких договорів), або підприємство, або навіть треті особи. Але треба відзначити, що основні забруднювачі — металургійні, гірничодобувні, енергетичні, хімічні підприємства, на які приходиться 90 відсотків викидів, скидів і відходів, приватизовані ще до прийняття закону, і для них екоаудит не обов’язковий.

       Добровільні аудити замовляють самі підприємства, якщо хочуть отримати незалежну оцінку свого екологічного стану і стану екологічного менеджменту. Такі аудити ми виконували для «Запоріжсталі» і «Дніпроспецсталі» у Запоріжжі, Нікопольського феросплавного, Любимівського кар’єру і асфальтового заводу на Дніпропетровщині, а також для підприємств у Київській і Харківській областях.

       Перший аудит території міста — Новомосковська на Дніпропетровщині — провели у 2010 році на замовлення міської ради. Торік закінчили аудит міста Вишневе під Києвом. Два роки тому на прохання Єлизаветівської сільради обстежили її територію. Причини звернення до нас у кожного свої.      

«Аналіз ґрунтів треба робити не тільки для того, щоб визначити їхню продуктивність, але й щоб знати, наскільки вони забруднені, в першу чергу, важкими металами, радіонуклідами»

       От наприклад, Єлизаветівська сільрада хотіла з’ясувати реальну шкоду навколишньому середовищу від підприємства з виробництва м’яса птиці, яке працює на її території. Усі відходи із забійного цеху тут змивали водою і скидали в яруги. А оскільки виробництво потужне — 9 тисяч голів забивають щогодини, то уявіть собі ці звалища. Ми їх виявили, аналіз стічних вод показав перевищення допустимих показників у сотні разів. Другим джерелом забруднення була фабрика, на якій із відходів цього ж виробництва отримують біогаз. Біогазова установка дає рідкі відходи, і власники підприємства не придумали нічого кращого, як зливати їх на землі держрезерву — мовляв, це ж органіка, вона полям тільки на користь. Однак будь­яку підкормку треба вносити дозовано. Ми зробили аналіз ґрунту — показники органічного забруднення були перевищені у кілька разів. З нашими висновками, до яких ми додаємо протоколи досліджень незалежної лабораторії, що має відповідні сертифікати і акредитацію, сільрада звернулася в прокуратуру, і власникам підприємства довелося виправляти ситуацію: яругу засипали, побудували очистку і у забійному цеху, і для біогазової установки.

       Під час аудиту територій ми робимо ще й хімічні аналізи води, якою користується населення, ґрунту — насамперед на забруднення важкими металами, нафтопродуктами, аналіз стану повітря. У Єлизаветівці також обстежили воду в колодязях. У дитячих садках її вже на той час додатково очищали, і наші висновки лише підтвердили, що тутешня вода дійсно невисокої якості і потребує додаткового очищення повсюдно, а не лише у дитсадках.

       У Вишневе нас запросили, щоб з’ясувати стан забруднення атмосфери через перенасичення автотранспортом. У результаті замовники отримали й не

очікуваний факт: в одному з трьох підземних джерел, які забезпечують населення питною водою, і в одному наземному бюветі було виявлено перевищення вмісту заліза і кальцію. Ми надали рекомендації, як виправити ситуацію.

       Зараз ведемо переговори із зеленодольською громадою на Дніпропетровщині, яка готова замовити екологічний аудит, щоб з’ясувати рівень забруднення повітря. Претензії, головним чином, до Криворізької ТЕС. Але насправді проблема не лише в забрудненій атмосфері. Рано чи пізно все, що вилітає з труби в небо, опиняється на землі: пил сам по собі осідає, гази — з дощами, іншими опадами. Крім того, воно накопичується.

       Тому аналіз ґрунтів треба робити не тільки для того, щоб визначити їхню продуктивність, але й щоб знати, наскільки вони забруднені, в першу чергу, важкими металами, радіонуклідами. Це особливо актуально для нашої області, де розвинена важка промисловість, де накопичено 90 тисяч тонн радіоактивних відходів, і хвостосховища неподалік Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ) уже починають розпилятися. Якщо раніше вони утримувалися у напіврідкому стані — зверху стояла вода, а під нею накопичувався осад, так звані хвости, то після того, як Придніпровський хімзавод, де збагачували уранову руду, зупинився, хвостосховище стало втрачати воду і з’явилися сухі пляжі радіоактивних відходів, які розносяться вітром. А поряд землі агрофірми «Наукова». Як прибрати радіонукліди, аграрії знають — варто посіяти на цих полях технічні культури, які «витягнуть» радіоактивний бруд.      

«Якщо власник землі хоче вирощувати чисту продукцію, то він повинен щороку проводити глибокий і всебічний комплексний аналіз ґрунту на пестициди, на радіонукліди, на важкі метали»

        У нас, на жаль, досі нема культури поводження з пестицидами. Я вам наведу приклад зі своєї давньої практики. Наприкінці 80­х років я працював головним екологом Придніпровського наукового центру Академії наук і зацікавився, як у нас використовують хімічні препарати для боротьби з бур’янами.

       Ситуація була плачевна: у 50 відсотків населення області, за інформацією медиків, у крові було виявлено пестициди, а ця отрута, як відомо, призводить до важких захворювань, зокрема, онкології, впливає на репродуктивне здоров’я, внаслідок чого смертність перевищує народжуваність. Я проаналізував матеріали — вони були у відкритому доступі — і написав службову записку, яка потрапила на стіл голові облвиконкому. Він не повірив, зібрав медиків, аграріїв і дав завдання ретельно вивчити становище. Після чого знову провів нараду і заявив: «Шматков збрехав. Пестициди в крові мають 95 відсотків населення». Тоді були створені оперативні групи, які виїжджали у села і перевіряли, як там поводяться з хімікатами.

       От приїжджаємо в колгосп, бачимо у бочках рідкі пестициди. Питаю бригадира: «Користуєтеся?» — «Звичайно, ефект великий, бур’янів немає» — «А як розраховуєте потребу?» — «Два кухлі на бочку води» — «Чому саме два?» — «А скільки треба?..». Розказую, що розчиняти концентрат потрібно згідно з інструкцією, до якої додавалася мірна скляночка, а оцей розчин «місцевого розливу», який приготував бригадир, удесятеро перевищує норму.

       В іншому господарстві сухі пестициди. Питаю бригадира: «Як ви готуєте розчин?» — «Три лопати на оцю бочку» — «А чому саме три?» — «Я одну кинув, другу, воно навіть не помутніло. Тоді я кинув третю…»

       Людей ніхто не вчив, як поводитися з хімікатами, інструкцію, а вона була англійською, вони й не намагалися читати. Після наших «рейдів» вирішили на третину знизити завезення пестицидів в область, але далі, на початку 90­-х, органи, які регулювали закупки препаратів хімзахисту, ліквідували, і кожен господар став завозити їх на свій розсуд. Залишається лише сподіватися, що нинішні агровиробники не хочуть нашкодити своєму врожаю, взяли собі грамотних агрономів. А от спробуйте знайти статистику, скільки зараз завозять пестицидів, — не знайдете. Але якщо власник землі хоче вирощувати чисту продукцію, то він повинен щороку проводити глибокий і всебічний комплексний аналіз ґрунту на пестициди, на радіонукліди, на важкі метали. Тоді він знатиме, у якому стані його поля.

       На етикетках часом можна прочитати — «екологічно чистий продукт». А де підтвердження?

       — Про це я хотіла вас запитати. Недалеко від мого дому є магазин екологічно чистих харчів. Я беру там молочні продукти. І на вигляд гарні, і на смак добрі, але чи насправді вони «чисті», я не знаю. Щоб презентувати свою продукцію як екологічно чисту, господарству обов’язково проводити екологічний аудит?

       — Закон такого не передбачає, хоч це було б правильно. Я недавно робив аудит в одній компанії (спільне українсько­-американське підприємство), що виробляє молочні продукти під досить відомою маркою. Поцікавився, де беруть молоко. Мені показали документи: тільки у фермерських господарствах, які надають сертифікат на чистоту продукції. Двічі ми робили аудит підприємства, яке виготовляє булочки для мережі закладів швидкого харчування. Контроль якості тут — на найвищому рівні. Відбраковане тісто, яке не пройшло хімічний аналіз, віддають на свиноферми. До готової продукції високі вимоги навіть за зовнішнім виглядом. Зазвичай, на таких підприємствах діє система управління безпечністю харчових продуктів ХАССП, яка на всіх етапах виробництва гарантує абсолютно чисту продукцію. І ще я переконався: там, де присутня іноземна компанія на виробництві харчів, дуже суворий контроль якості.      

«Проблема шахт і земель дуже складна. Шахти видобувають корисні копалини на глибині, а наслідки проступають на поверхні»      

       — З 1 лютого розпочався процес передачі землі за межами населених пунктів об’єднаним територіальним громадам. Можливо, голові сільради, на території якої або поблизу димить якась труба, й закортить дізнатися, чим нашпигована земля, що дісталася у розпорядження громади. А як переконати в необхідності контролю екологічного стану території ту громаду, у якої на горизонті ні шахти, ні заводу?

       —  Якщо підтвердиться, що поля чисті, то оренда такої землі має бути дорожчою, а це внески у місцевий бюджет. Тобто мова про конкурентоспроможність, але громади почнуть перейматися цими проблемами, коли дійсно відчують себе господарями на своїх територіях.

       — Дніпропетровщина втратила чимало сільськогосподарських земель внаслідок вугле-­ і гірничодобувного виробництва. Багате на гірничу руду Криворіжжя і всіяний вугільними шахтами Західний Донбас, очевидно, ще довго гоїтимуть рани. І не виключено, що на їхньому тілі з’являтимуться усе нові…

       — Проблема шахт і земель дуже складна. Шахти видобувають корисні копалини на глибині, а наслідки проступають на поверхні. На Західному Донбасі — це Павлоградський, Юр’ївський райони — вугілля залягає великими, на десятки кілометрів, пластами. І це не один пласт, а кілька, на глибині до тисячі метрів і більше. І от коли вугілля вибрали і кріплення зняли, земля починає просідати. Це почалося ще в 70-­х роках. За цей час просіли сотні, якщо не тисячі гектарів. Зникли цілі села. Із Благодатного ще наприкінці 70-­х людей переселили. Село Вербки також пішло під землю. 700 гектарів лісу загинуло — його залило водою. Хотіли на цих площах вирощувати рибу — не вийшло, вода солона. Зараз почали цю водойму засипати відходами вугілля.

       Така ж проблема і в Кривому Розі. Там залягання не пластове, а вглибину. Після видобутку руди залишаються пустоти завглибшки з 9­поверховий будинок. Але там процеси просадки повільніші, бо інша ґрунтова структура — граніти лежать. Можна сказати, що більша частина Кривого Рогу зараз стоїть на пустотах, і час од часу там відбуваються провали. Німецькі спеціалісти, з якими ми торік працювали на шахтах гірничозбагачувальних комбінатів, дуже здивувалися, коли побачили провали землі у місті. У них заборонена виїмка без закладки відпрацьованого простору. Пустоти закладають відпрацьованими породами із зв’язуючими речовинами. З цією метою можна використати також відходи доменного виробництва. У нас, на жаль, такі технології забивки не застосовуються.

       Порушені землі належало рекультивувати. Є різні методи рекультивації. Чисто технічна — це відновлення рельєфу (засипка ярів, кар’єрів, ліквідація або планування відвалів гірських порід). І біологічна, що передбачає відновлення родючості земель завдяки посіву трав-­меліорантів, внесення добрив. У Західному Донбасі на супутніх породах ще у 70­80 роки цілу школу створив професор Микола Омелянович Бекаревич. За розробленою ним технологією відвали розрівнювали, насипали почергово різні сорти ґрунту і таким чином землі повертали у сільське господарство. Звичайно, урожайність на таких полях була нижчою.

       Професор Анатолій Павлович Травлєєв запропонував інший напрямок — рекультивацію не сільськогосподарську, а ботанічну. Його стараннями зараз на колишніх відвалах ростуть обліпихові сади.

       Така рекультивація була досить ефективна. Нею можна користуватися й зараз — були б у шахтарів гроші.

       — У вашій практиці траплялися підприємства, де вас як еколога майже все задовольняло?

       — Ви правильно сказали — «майже все». Були такі, але й там ми виявляли не обліковані відходи, які кудись просто викидали. Чи несправні очисні фільтри стічних вод. Причому ніхто не знав, що вони вийшли з ладу, бо роками туди не заглядали. Найбільше засмучує, що багато порушень можна було усунути без особливих зусиль і витрат. Коли вказуєш на них, люди дивуються: «Хіба ж ми проти? Просто не знали…» Я міг би навести десятки прикладів такого незнання і невміння правильно організувати роботу.

«Проектанти, екологи, незалежні експерти мають співпрацювати на самому початку — на етапі проектів, а не тоді, коли вже все димить, пихтить і з неба сіється брудна пороша чи кислотний дощ»      

       От вугільний склад на одній із теплових станцій: стоїть двохметровий бетонний паркан, а вугілля горою над цим парканом нависає і чимало його пересипається на той бік. Машини його розносять, а далі воно потрапляє у Дніпро. Десятки тонн на цьому втрачають, але у них оборот — десятки тисяч тонн, тому ту «краплину в морі» ніхто не помічає. Але вони навіть не розуміють, що це — забруднення. Питаю начальника складу: «Хіба не можна цю бетонну стінку зробити вищою?» Він каже: «Я тут уже 15 років, і ніхто не казав, що треба зробити паркан вищим». Засмучує екологічна безграмотність середнього, молодшого персоналу. Звідси й проблеми.      

«Вимоги місцевих органів самоврядування про проведення екологічних аудитів мають бути законом для керівників підприємств, а висновки екологів — обов’язковими для виконання і доступними для всіх…»      

       На іншому заводі — ремонтна майстерня. На підлозі валяються недогарки з електродів. Це відходи другого класу небезпеки, бо, потрапляючи на звалище, вони розкладаються, а там — кадмій, миш’як… Питаю: «Куди ви діваєте ці недогарки?» — «У кінці зміни все змітаємо, ось при вході сміттєвий ящик для побутових відходів — туди». Пояснюю заводському екологу: законом передбачено спеціальний збір таких відходів. Вони мають складатися у спеціальні металеві ящики і передаватися фірмам, які мають право на їхню утилізацію. Так само треба утилізувати і промаслені ганчір’я й пісок. А їх, як правило, везуть на звалища…

       — Ви без проблем потрапляєте на підприємства?

       — Якби ж то… Розпорядження Кабміну про заборону перевірок діють досі. Навіть екологічних інспекторів, представників державного органу, не пускали. Тепер для них зробили послаблення, але вони за десять днів мають повідомити про свої відвідини. Свого часу наш центр виконував аудит на замовлення міськради — визначали рівень забруднення навколишнього середовища на одному із житлових масивів Дніпра. Кілька підприємств пустили на територію, а головні забруднювачі — нафтобаза, Вторчормет — відмовили. У таких випадках доводиться брати зразки за територією. Хоч ми заходимо на підприємство не для того, щоб перевірити і покарати, наша мета — дати рекомендації, як поліпшити екологічну складову.

       А буває, самі запрошують. От на Нікопольському феросплавному років три тому запускали газоочистку, і директор підприємства наполіг на моїй присутності.

       Зараз хороші стосунки складаються з Дніпровським металургійним комбінатом. На жаль, попередні власники мало піклувалися про реконструкцію. Прийшов новий власник, після кількамісячного простою запустили виробництво — про це у Кам’янському дізналися всі, бо жовтобрудна хмара накрила місто. Після публікації у міській газеті мені зателефонував директор, запросив на підприємство, а при зустрічі запропонував зробити експертизу проекту модернізації. Я зустрівся з харківськими і запорізькими проектантами, додав свої пропозиції, порадив випробувати проект у стендових умовах, що й було зроблено. Одне слово, проектанти, екологи, незалежні експерти мають співпрацювати на самому початку — на етапі проектів, а не тоді, коли вже все димить, пихтить і з неба сіється брудна пороша чи кислотний дощ.

       — Що, по-­вашому, треба зробити, щоб гарантувати людям екологічну безпеку?

       — Насамперед суворо питати з порушників — аж до персональної кримінальної відповідальності. Обов’язковий аудит проводити на всіх підприємствах­забруднювачах, а також на екологічно небезпечних об’єктах — накопичувачах відходів, хвостосховищах, старих звалищах і старих складах хімікатів, у тім числі пестицидів, мінеральних добрив. Вимоги місцевих органів самоврядування про проведення екологічних аудитів мають бути законом для керівників підприємств, а висновки екологів — обов’язковими для виконання і доступними для всіх природоохоронних органів, місцевих органів влади, громадських організацій і населення. Важливо, щоб місцеві й обласні департаменти екології та природних ресурсів працювали пліч­о­пліч із професійними екологами. Треба сказати, що в нашій області в останні роки склалася досить тісна співпраця екологів і департаменту екології ОДА, що вже дає позитивні результати.

       Треба усім нарешті усвідомити, що своє здоров’я і здоров’я майбутніх поколінь не купиш ні за які гроші.

             Розпитувала Тетяна КОЛЯДИНСЬКА

       м. Дніпро      

       «Землевпорядний вісник» № 3 2018