ЯК ВРЯТУВАТИ ЄВРОПУ:
ПРОМОВА СОРОСА ПРО НОВУ ФІНАНСОВУ КРИЗУ ТА ПРО МАЙБУТНЄ ЄС

Четвер, 31 травня 2018, 14:33 — Джордж СОРОС

ФОТО: SLATE.FR

      Цього тижня мільярдер та філантроп Джордж Сорос виступив із промовою, в якій прогнозує нову глобальну економічну кризу, що вдарить передусім по Європі.

      Разом із тим, Сорос оприлюднив план дій, який дозволить Євросоюзу не лише подолати цю кризу, але й вийти із неї потужнішим. А найголовніше – дозволить повернути інтерес своїх членів до подальшої інтеграції. 

      Цю промову, виголошену в Парижі, нині активно обговорюють провідні європейські економісти. "Європейська правда" публікує її український переклад із незначними скороченнями.

* * * * *

      Європейський Союз втягнувся в екзистенційну кризу. Впродовж останнього десятиліття все, що могло піти не так, пішло не так.

      Як сталося, що політичний проект, на якому трималися повоєнний мир і процвітання Європи, дійшов такого?

      Коли я був молодий, невелика група візіонерів під проводом Жана Моне перетворила Європейське співтовариство вугілля та сталі спочатку на Європейський спільний ринок, а потім – на ЄС. Люди мого покоління були сповненими ентузіазму прихильниками цього процесу.

      Особисто я вважав ЄС втіленням ідеї відкритого суспільства. Це було добровільне об’єднання рівних держав, які пожертвували частиною свого суверенітету заради спільного блага. Ідея Європи як відкритого суспільства і досі мене надихає.

Але від часів фінансової кризи 2008 року ЄС, схоже, зійшов зі шляху.

      Він ухвалив програму фіскальних обмежень, яка призвела до кризи євро та перетворила єврозону на спільноту кредиторів та їхніх боржників. Кредитори встановили умови, які боржники повинні були виконати, але не змогли. Це створило відносини, які не були ані добровільними, ані рівними – у цілковитій протилежності до кредо, на якому базувався ЄС.

      Як наслідок, сьогодні багато молодих людей вважають ЄС ворогом, який позбавив їх робочих місць, позбавив надійного, перспективного майбутнього. Політики-популісти використали це незадоволення і сформували антиєвропейські партії та рухи.

      Потім, у 2015 році, стався наплив біженців. Спочатку більшість європейців співчували тяжкому становищу людей, які тікали від політичних репресій чи громадянської війни, але водночас – не хотіли, щоб їхнє повсякденне життя порушувалося через погіршення соціальних послуг. І незабаром настало розчарування через нездатність влади впоратися з кризою.

      Коли це сталося, у ФРН швидко набула популярності ультраправа "Альтернатива для Німеччини", ставши найбільшою опозиційною партією країни. Нещодавно подібного досвіду зазнала Італія, яка чекає на вибори в розпал політичного хаосу.

      Недобросовісні лідери вдалися до експлуатації кризи навіть у країнах, які майже не приймали біженців. В Угорщині прем'єр-міністр Віктор Орбан побудував свою парламентську кампанію на брехливих звинуваченнях мене у нібито плані наповнити Європу, включно з Угорщиною, мусульманськими біженцями. Орбан зараз видає себе за захисника своєї версії християнської Європи, яка кидає виклик тим цінностям, що покладені в основу ЄС. 

Зі свого боку, США посилили проблеми Європи.

      Одностороння відмова Трампа від іранської ядерної угоди 2015 року фактично зруйнував трансатлантичний альянс. Це створило додатковий тиск на Європу, яка і без того була в облозі.

      Коли я кажу, що Європа нині в екзистенційній небезпеці, то це – не образний вислів, а сувора реальність. Що з цим можна зробити?

      Перед ЄС постали три нагальні проблеми: криза біженців; політика жорсткої економії, яка перешкоджає економічному розвитку Європи; територіальна дезінтеграція, прикладом чого є Brexit.

      Можливо, найкраще буде почати з подолання кризи біженців. Я завжди виступав за те, щоб розподіл біженців по Європі був цілком добровільним. Держави-члени не повинні примусово приймати біженців, яких вони не хочуть, а біженців не слід змушувати осідати в країнах, куди вони не хочуть.

      Цей фундаментальний принцип має бути дороговказом для європейської міграційної політики. Водночас Європа має терміново реформувати Дублінську конвенцію, яка поклала несправедливий тягар на Італію та інші середземноморські країни – з катастрофічними політичними наслідками для них.

      ЄС має захищати свої зовнішні кордони, але залишати їх відкритими для законних мігрантів. Держави-члени, у свою чергу, не повинні закривати свої внутрішні кордони. Ідея "фортеці Європи", закритої для політичних біженців та економічних мігрантів, не тільки порушує європейське та міжнародне право; вона також абсолютно нереалістична.

      Європа прагне подати руку допомоги Африці та іншим частинам світу, що розвивається, пропонуючи суттєву допомогу демократично налаштованим урядам. Це правильний підхід, оскільки він дозволить цим урядам забезпечити освіту та зайнятість своїм громадянам, які, таким чином, будуть менш схильні до здійснення часто небезпечної подорожі до Європи.

      Такий "План Маршалла для Африки" за лідерства ЄС також допоможе скоротити кількість політичних біженців. 

Однак реалії сьогодення істотно відрізняються від цього ідеалу.

      По-перше, і найголовніше, ЄС все ще не має єдиної міграційної політики. Кожна держава-член має свою власну політику, яка часто суперечить інтересам інших держав.

      По-друге, головною метою більшості європейських країн не є сприяння демократичному розвитку в Африці чи деінде, а стримування потоків мігрантів. Це відволікає значну частину наявних коштів на брудні угоди з диктаторами, підкуп їх задля створення бар'єрів для мігрантів або використання репресивних методів запобігання еміграції їхніх громадян. Та у довгостроковій перспективі це створить ще більше політичних біженців.

      По-третє, зберігається прикрий брак фінансових ресурсів. Дієвий "План Маршалла" для Африки щорічно потребував би щонайменше 30 мільярдів євро протягом кількох років. Держави-члени ЄС можуть внести лише невелику частину цієї суми. То звідки можна було б взяти ці гроші?

      Важливо визнати, що криза біженців є європейською проблемою, яка потребує європейського рішення. ЄС має високий кредитний рейтинг, і його можливості одержувати позики значною мірою не використовуються. Коли ж використати цю здатність, як не в час екзистенційної кризи? Історично національний борг завжди зростав під час війни. Припустимо, що зростання державного боргу суперечить існуючому традиційному підходу жорсткої економії.

      Але жорстка економія сама по собі є однією з причин кризи, в якій опинилася Європа.

      Донедавна можна було стверджувати, що жорстка економія працює: європейська економіка поступово зростає, і Європа повинна просто наполегливо рухатись уперед. Але колапс іранської ядерної угоди та руйнування трансатлантичного альянсу, не може не мати негативного впливу на її економіку та не викликати інші негативні зміни.

      Зміцнення долара вже спричиняє втечу від валют ринків, що розвиваються.

Ми, можливо, стоїмо на порозі чергової значної фінансової кризи.

      Саме час для появи економічного стимулу, яким би став "Плану Маршалла" для Африки та інших частин світу, що розвиваються. Саме це спонукає мене висунути нестандартну пропозицію щодо його фінансування.

      Не заглиблюючись у деталі, я хочу зазначити, що пропозиція містить винахідливий засіб, який дозволив би ЄС вийти на фінансові ринки з дуже вигідною ставкою, не покладаючи прямих зобов'язань на себе чи на держави-члени; він також пропонує значні фінансові вигоди. Більше того, хоча це – інноваційна ідея, вона вже успішно використовувалась в інших ситуаціях. Так, для залучення коштів на боротьбу з інфекційними захворюваннями у США були використані дохідні муніципальні облігації і так званий фінансовий сплеск.

      Європа має зробити щось радикальне, щоб пережити свою екзистенційну кризу. ЄС має наново винайти себе.

      Ця ініціатива повинна дійсно йти знизу. Трансформація Співтовариства вугілля та сталі в Європейський Союз була ініціативою зверху, і вона спрацювала чудово. Але часи змінилися.

      Звичайні люди почуваються виключеними з процесу та ігнорованими. Сьогодні нам потрібні спільні зусилля, які поєднають у собі підхід європейських інститутів – "зверху донизу" – з ініціативами "знизу", необхідними для залучення виборців.

      З трьох нагальних проблем Європи я розглянув дві. Залишилася територіальна дезінтеграція, яку уособлює Brexit. Це надзвичайно руйнівний процес, шкідливий для обох сторін. Але програшну для обох ситуацію можна перетворити на виграш для всіх.

      Існує сильна економічна мотивація залишитися членом ЄС, але це стало зрозуміло лише протягом останніх кількох місяців, і на те, щоб це стало очевидним, потрібен час. За цей час ЄС має перетворитись на організацію, членами якої хотітимуть бути такі країни, як Велика Британія.

      Така Європа відрізнятиметься від нинішньої у двох ключових аспектах. По-перше, ЄС буде чітко відрізнятися від єврозони. По-друге, буде визнано, що євро має багато невирішених проблем, яким не можна дозволити нищити європейський проект.

      Єврозону регулюють застарілі договори, які стверджують, що всі країни-члени ЄС мають перейти на євро, якщо і коли вони будуть відповідати вимогам. Це створило абсурдну ситуацію, коли такі країни, як Швеція, Польща та Чеська Республіка, які дали зрозуміти, що не мають наміру приєднуватися до єврозони, але й далі розглядаються як такі, що "готуються до вступу".

      Існуюча структура перетворила ЄС на організацію, в якій єврозона становить внутрішнє ядро, а інші члени віднесені до нижчої позиції. Тут є приховане припущення, що, хоча різні держави-члени можуть рухатись з різною швидкістю, всі вони рухаються до одного місця призначення. Це ігнорує реальність того, що низка країн-членів ЄС чітко відкинули "дедалі тісніший союз" як мету ЄС.

      Від цієї мети слід відмовитися.

Замість Європи багатьох швидкостей метою має бути "Європа багатьох колій", яка дає змогу державам-членам мати ширший вибір.

      Це мало б далекосяжний сприятливий вплив. Сьогодні ставлення до співпраці є негативним: держави-члени хочуть підтвердити свій суверенітет, а не віддавати його ще більше. Але якщо співпраця дає позитивні результати, ставлення може покращитись, а деякі цілі, такі як оборона, які сьогодні найкраще досягаються коаліціями бажаючих, можуть стати привабливими для всіх.

      Сувора реальність може змусити держави-члени відкласти свої національні інтереси заради збереження ЄС. До цього закликав президент Франції Еммануель Макрон у своєму виступі в Аахені, і його пропозицію обережно підтримала канцлерка Німеччини Ангела Меркель.

      Якби Макрон та Меркель досягли успіху, попри всі перешкоди, вони пішли б слідом за Моне та його невеликою групою візіонерів.

      Але на зміну цій вузькій групі має прийти великий підйом проєвропейських ініціатив знизу. Я і моя мережа Фондів відкритого суспільства зробимо все можливе, щоб допомогти цим ініціативам.

Джордж Сорос,

Париж, щорічне зібрання Ради ECFR