Райнерт:

Україна як хворий пацієнт, якого не рятують, а змушують замовкнути

Як приватізація може загубити економіку? Чому Євросоюз поводить себе нечесно?
У чому головна проблема з планом Маршалла для України? Та чи продавати землю?
Про це в інтерв’ю Фактам ICTV розповів норвезький економіст Ерік Райнерт.

       Ерік Райнерт – відомий норвезький економіст та дослідник економічної історії. Отримав першокласну освіту – MBA Гарварду та PhD Корнелля. Має досвід економічного експерта у понад 50 країнах світу.
       Автор книги Як багаті країни розбагатіли… і чому бідні країни залишаються бідними. Робота Еріка Райнерта входить до ТОП-50 найвпливовіших економічних книг за останні 100 років за версією Всесвітньої асоціації економістів.
       На думку Еріка Райнерта, політика Євросоюзу щодо України – нечесна, а нам не потрібно поспішати продавати землю і підприємства, які знаходяться у державній власності. 
       Факти ICTV поговорили з економістом на Київському міжнародному економічному форумі, який відбувся 5-6 жовтня. 

 – Є думка, що відкриті ринки є загрозою для української економіки…

       – Головне питання стосується часу – коли відкривати ринки?

       У 1840-х у Німеччині виникла теорія, що спочатку треба відкрити ринок, щоб споживачі отримали різноманітність товарів, а потім на деякий час треба прикрити ринок, аби захистити національного виробника та відрегулювати ступінь відкритості.

       Наприклад, між Україною та Грузією може існувати відкритий ринок, але для інших сусідів він залишиться закритим. Потім треба дочекатися моменту, коли усі країни досягнуть одного рівня індустріалізації. Тоді можна відкривати ринки.

       До речі, саме так зробив Європейський Союз.

       – Володимир Гройсман днями сказав, що найгірші часи української економіки позаду, тож Київ можна вважати надійним партнером. Це справді так?

       – Загалом я згоден: ситуація покращується, стає стабільнішою. Не треба ставати песимістом чи впадати у тривогу. Але попереду ще великий шлях.

       – Гройсман спрогнозував зростання ВВП на 3% у 2018-му. Як можна описати такі цифри – це зростання чи стагнація?

       – Я не маю достатньо даних, щоб судити. Але я маю підстави хвилюватися за усі сектори української економіки, окрім сільського господарства.

       – Скільки нам треба зростання ВВП, щоб економіка запрацювала?

       – Я думаю, краще говорити не про український ВВП, а про змогу харчуватися. Тому що рівень пенсій настільки низький, що не у всіх пенсіонерів буде можливість купити собі поїсти.

       – ЄС розглядає нас як рівноправного партнера?

       – У Євросоюзі зараз кризи стосовно ролі нових членів ЄС. Дехто з європейців вважають, що Польща і Угорщина принесли вже достатньо проблем, а рівень цих країн значно відрізнявся від тих, хто був від початку в ЄС.

       Багато країн вже пошкодували, що прийняли до ЄС Польщу та Угорщину. Думаю, що вони не допустять входження України в Євросоюз.

       Мені здається, вони у цьому плані більш самотні, ніж вам здається. Але ви самотні, маючи 40 мільйонів населення і великий потенціал для виробництва.

      Наприклад, у Латвії усього 1 мільйон населення – там невеличкий ринок і мало можливостей для самостійного розвитку. А в України великий ринок і великі можливості.

       Я вважаю, що Євросоюз поводиться з Україною нечесно. Вас змушують відкриватися, нав’язують квоти, а потім ЄС не купує вашу продукцію. Це нечесно, і Україні треба про це говорити.

       – Часто ходять розмови про план Маршалла для України. Один з варіантів – надання 4-5 млрд євро щорічно. Це дасть поштовх економіці чи ситуація більше схоже на затикання дірок?

       – Думаю, люди не зовсім розуміють, у чому полягає план Маршалла.

       У чому він полягав після війни? Річ була не у тому, щоб просто дати гроші, а в тому, щоб глибинно переформувати всю систему. На це потрібні були кошти, але вони не були центральною темою плану Маршалла.

       Для зміни цієї системи країни повинні були накласти певні обмеження. Наприклад, у моїй країні – Норвегії – було заборонено до 1956 року купувати закордонний одяг, а до 1960 – імпортні машини. Це робилося для того, щоб стимулювати розвиток внутрішньої економіки.

       А те, що зараз робить Євросоюз, я називаю паліативною економіку – це коли хворий помирає від якоїсь хвороби, і ми знаємо, що він невиліковний, йому даються паліативні засоби, щоб полегшити йому стан перед смертю.

       Допомога, яку зараз надає ЄС для України, лише трохи покращує ситуацію. Це робиться для того, щоб пацієнт не кричав, а мовчав.

       ЄС дає гроші, щоб вилікувати симптоми бідності, але не причини. При цьому не проводиться глибинного реформування.

       – Що тоді робити нам – закривати ринки і стимулювати національне виробництво?

       – Треба робити так, як робили у Європі після Другої світової війни – розвивати ті сектори, де ви хочете додати вартості. Наприклад, експортувати пшеницю і завозити макарони. Чи налагодити збір деталей машин більш вигідно.

       Вам Європа каже про вільні ринки, але вони самі не грають за тими правилами. Україна довірливо прийняла вільну торгівлю, але американці і європейці захищають свої ринки.

       Деякі задаються питанням, чому в Україні встановлюють мито на імпорт яєць на рівні 25%. А я скажу, що у Канаді встановили на рівні 225%!

       Американці захищають усе своє виробництво: від цинку – до літаків. Європа теж субсидує виробництво і машин, і літаків. Вони намагаються нав’язати Україні ті цінності, які самі ж не сповідують.

       Американці та європейці не звинувачують одне одного у тому, що вони махлюють з вільною торгівлею. Бо усі вони ведуть нечесну гру. Хоча від України вимагається чесність у цьому питанні.

       – Нам обіцяють, що реформи земельного ринку та приватизації державних підприємств покращать ситуацію. Ви розділяєте цей прогноз?

       – Так… Це чудовий рецепт на тему, як стати колонією. Тобто, економічно залежати від інших країн.

       Щодо приватизації скажу так. Якби після проведення приватизації ті компанії працювали б далі, то це було би добре. Але може статися так: компанії викуплять, найкращі деталі вивезуть з країни, а виробництво зупиниться.

       Краще мати компанії у державній власності, аніж не мати їх взагалі, як може статися внаслідок приватизації.

       Наприклад, у вас роблять залізничні вагони. Можна налагодити виробництво з Південною Африкою. Треба подумати, як ці потужності залучити і переорганізувати, щоб вони принесли максимум користі. Це краще, ніж коли їх продадуть і вивезуть на металолом.

       Щодо землі. Скажу так: не продавайте свою землю нікому! Я нещодавно був у Румунії – це теж була успішна сільськогосподарська держава. Там ситуація така: внутрішні ринки Румунії заповнені сільськогосподарською продукцією з Німеччини та Франції. А румунське сільськогосподарське виробництво вимирає. Нічого хорошого Румунії ця відкритість не принесла.

       Нагадаємо, у березні норвезький економіст Ерік Райнерт розповів Фактам ICTV, чому Дональд Трамп може стати шансом для української економіки та наскільки правдивою є думка про те, що Україна перетворюється на сировинний придаток для ЄС.

Богдан АМІНОВ