Трудова міграція може принести Україні велику вигоду

8 серпня 2018 року, Богдан Данилишин, Фейсбук

       Національний банк вже двічі цього року привертає увагу суспільства до наслідків трудової міграції для нашої країни. Так, в Інфляційному звіті НБУ за січень 2018 року зазначалося, що частка мігрантів у населенні віком 15-70 років становить 8%. Якщо вірити цим оцінкам, то справді, масштаби трудової міграції в Україні набули загрозливого для майбутнього економічного процвітання країни масштабу. Що, до речі, і підкреслює Інфляційний звіт за липень цього року.

       Нова хвиля трудової міграції з України зумовлена багатьма факторами, найважливішими з яких є військова агресія, глибока і тривала економічна криза, безробіття. Природньо, що українці шукають вищих заробітків та кращих систем соціального забезпечення.

       Достатньо нагадати, що рівень безробіття серед економічно активного населення в 1 кварталі цього року склав 9,7% (методологія МОП), а серед населення працездатного віку – 10%. І хоча ці показники дещо кращі, ніж за аналогічний період минулого року, все ж вони свідчать про те, що ситуація на вітчизняному ринку праці лишається напруженою. Отже, нинішня хвиля трудової міграції українців, по суті, є певним запобіжним клапаном в умовах обмежених можливостей працевлаштування на достойні робочі місця на Батьківщині.

       Я раніше вже писав, що східноєвропейські країни у свій час також зіштовхувалися з масштабною еміграцією своїх громадян. Причому східні європейці почали масово мігрувати в Західну Європу ще до вступу їхніх країн до ЄС. Сильний відтік робочих рук спостерігався і в країнах, що не входили до складу Союзу. Основними напрямами руху поляків, латвійців та литовців були Велика Британія та Ірландія, естонці їхали до Фінляндії, а румуни – до Італії та Іспанії.

       Наприклад, з 1990 по 2005 рік з Румунії виїхало 9%(!) населення. Тільки в 1990 році майже 100 тис. румунських громадян оселилися за кордоном для постійного проживання; у наступні кілька років населення виїжджало у подібних обсягах. Згідно з доповіддю ОЕСР, спочатку румунська еміграція в основному зачіпала етнічні меншини, а вже потім шукачів роботи. До 2007 року, коли Румунія приєдналася до ЄС, більшість румунських емігрантів вже виїхала з країни.

       На мою думку, Україна повторює шлях інших східноєвропейських держав. І теорія, і практика доводять, що у короткостроковій перспективі міграція може принести дуже великі вигоди як для мігрантів та їхніх родин, так і для країни походження.

       Зменшення безробіття та неповної зайнятості, скорочення масштабів бідності, підвищення доходів і добробуту – далеко неповний перелік позитивних наслідків міграції для мігрантів та їхніх сімей. Часто вони містять поліпшення й інших аспектів людського розвитку, таких як освіта та охорона здоров'я. Держава, у свою чергу, отримує великі обсяги грошових переказів, які зазвичай є менш волатильними та надійнішими джерелами іноземної валюти, ніж інші потоки капіталу в багатьох країнах, що розвиваються. До речі, обсяги приватних грошових переказів зросли і в Україні до 8,4% ВВП у 2017 році (за новою методологією НБУ) та продовжують стрімко зростати і цього року (у січні-травні вони на 30% перевищили минулорічний показник і сягнули 4,5 млрд дол.).

       Однак, у довгостроковій перспективі наслідки є набагато менш позитивними: держава отримує менше населення працездатного віку, втрачає освічену молодь та кваліфікованих спеціалістів, відчутно зростає тиск на державні фінанси. Сильна зовнішня міграція (у тому числі висококваліфікованих працівників) та старіння населення – це значний виклик для держави з огляду на потребу підтримувати конкурентоспроможну економіку. Наприклад, "витік мізків" означає втрату державних ресурсів, вкладених в їхню освіту, звуження промисловості, погіршення ділового середовища.

       Що потрібно змінити Україні, щоб люди були зацікавлені працювати тут. На мій погляд, найважливішим є досягнення стабільно високих темпів економічного зростання. І, до речі, Рада Національного банку активно відстоює ці ідеї у своїх документах та рекомендаціях правлінню регулятора та уряду України. Я про це багато пишу.

       Саме на такій здоровій основі можна забезпечити зростання зарплат і доходів населення. На жаль, рівень зарплат в Україні поки не можна порівняти з європейським. Наприклад, за даними OECD, середня зарплата в Польщі за 2017 рік склала 50,8 тис. злотих (близько 13,5 тис. дол. США) за рік, у Португалії – 17 тис. євро за рік, у Іспанії – 28 тис. євро за рік. А у нас, виходячи з даних Держстату, менше 100 тис. грн за рік. Тому, щоб уповільнити трудову міграцію, потрібно підтягувати рівень зарплат в Україні до європейського, спираючись при цьому на зростання продуктивності економіки. І, як ми бачимо, уряд працює в цьому напрямі. Наприклад, індекс реальної заробітної плати у червні 2018 року щодо червня 2017 року склав 113%.

       Що стосується зниження міграційних настроїв, то світовий досвід, в тому числі досвід східноєвропейських країн, показує, що потрібно застосовувати комплексний підхід. Так, треба зосередитися на створенні гідних робочих місць, зміцнювати інститути влади, створювати умови для підвищення рівня зайнятості, підвищувати продуктивність праці та економіки в цілому.

       Для більш ефективного регулювання міграції нам необхідно впроваджувати ці фундаментальні ідеї.