ЗЕМЛЕУСТРІЙ ТА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ:
НА ЧАСІ СИСТЕМНА ДЕРЕГУЛЯЦІЯ

УДК 322.2;343.9

Андрій МАРТИН,
доктор економічний наук, доцент
Національний університет
біоресурсів і природокористування України

Сергій КУБАХ,
кандидат технічних наук,
експерт з питань управління земельними ресурсами
проекту USAID
«Підтримка аграрного і сільського розвитку»

У статті обґрунтовано напрями законодавчого врегулювання уніфікації та спрощення процедури складання документації із землеустрою та оцінки земель, прискорення виконання робіт із землеустрою та землеоціночних робіт, посилення гарантів прав замовників землевпорядних, землеоціночних та топографо-геодезичних робіт, кардинального зменшення корупційних ризиків під час регулювання земельних відносин.

Ключові слова: земельні відносини, землеустрій, оцінка земель, дозвільна система, державне регулювання, дерегуляція. 

Постановка проблеми

       Землеустрій та оцінка земель є найважливішими інструментами регулювання земельних відносин в Україні. Так, саме у порядку проведення землеустрою здійснюється формування земельних ділянок як об’єктів нерухомого майна та зміна їх призначення, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, встановлення природоохоронних та інших обмежень у використанні земель, внесення відомостей про землі та території до Державного земельного кадастру тощо. Показники оцінки земель використовуються як база для справляння земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, єдиного податку, визначення вартості земельних ділянок при їх відчуженні тощо.

       Однією з найбільших проблем землеустрою та оцінки земель в останні десятиріччя став надзвичайно високий рівень державного втручання та регулювання, що стає причиною системної корупції під час погодження, екс­пертизи та затвердження землевпорядної документації, реєстрації земельних ділянок, професійної атестації фахівців тощо. В свою чергу, це стає причиною зростання вартості робіт, а, отже, — суттєвого обмеження попиту на роботи із землеустрою та оцінки земель як з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, так і громадян та юридичних осіб.

       В Україні повсюдно сформувалася ганебна корупційна культура, коли посадовці дозвільних та розпорядчих органів починають використовувати дозвільні процедури не стільки як засіб контролю якості проектних рішень, скільки як один із інструментів вилучення корупційної ренти шляхом скільки завгодно тривалого блокування набуття прав на земельні ділянки для громадян і бізнесу. Цьому сприяє недосконалість та неузгодженість актів земельного законодавства, що часто дозволяє посадовцям вирішувати питання набуття та реалізації прав на землю на власний розсуд.

       Практично всі форми державного втручання у проведення землеустрою (сертифікація інженерів-­землевпорядників та інженерів­-геодезистів, погодження документації із землеустрою, державна експертиза її, перевірки на етапі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, державний нагляд у сфері землеустрою та топографо-­геодезичної діяльності, саморегулювання) переслідують одну й ту ж саму ціль — забезпечення відповідності створюваної документації вимогам законодавства, нормативно­-правових актів, стандартів норм і правил. Таким чином державні органи багатократно «перевіряють», за великим рахунком, одне й те ж саме, причому відповідальність «перевіряючих» розпорошена, а притягнути недоброчесних чиновників дозвільних органів до відповідальності за маніпулювання вимогами щодо документації із землеустрою практично неможливо.

       Пілотний проект із екстериторіального погодження землевпорядної документації, запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 № 580, яскраво продемонстрував відсутність в Україні єдиної практики розгляду та погодження землевпорядної документації і натомість масове встановлення «місцевих вимог» до її складу та змісту, вимагання додаткових документів тощо. Зокрема, проведене у 2017 році проектом «Офіс ефективного регулювання» (BRDO) дослідження, в рамках якого було проаналізовано 94 висновки щодо документації із землеустрою, в яких містилося 289 зауважень експертів Держгеокадастру, дозволило виділити 46 типів зауважень. При цьому переважна більшість зауважень зводилася лише до трьох типів:

• акт приймання­-передачі межових знаків на зберігання не відповідає Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376 — 40% зауважень;
• відсутні або неправильні відомості (документи), що підтверджують проведення геодезичних вимірів із прив’язкою до пунктів Державної геодезичної мережі — 26% зауважень;
• встановлення обмежень у використанні земельної ділянки — 18% зауважень.

       Тож зауваження «експертів» в основному базуються на колізіях, які виникли внаслідок суперечності відомчих інструкцій законодавству. «Експерти» в основному роблять зауваження щодо формальних елементів оформлення проектів, мало звертаючи увагу на зміст проектних рішень. При погодженні практично ніколи не перевіряється відповідність документації, що оцінюється, раніше затвердженій землевпорядній документації.

       Особливе занепокоєння викликає неспроможність навіть спеціально уповноваженого органу влади у галузі землеустрою (Держгеокадастру України) забезпечити єдині підходи до розгляду та погодження документації у своїх територіальних органах, оскільки ідентичні за змістом, складом та оформленням проекти відведення земельних ділянок нерідко отримують як позитивну, так і негативну оцінку від різних «експертів», а також різні набори «зауважень». Негативним явищем при цьому залишається фак­тично повна безкарність посадовців дозвільних органів, які фактично можуть маніпулювати висновками на власний розсуд.

       Наслідком надмірного і неадекватного регулювання землеустрою та оцінки земель стає погіршення бізнес­клімату в країні, дискредитація землевпорядної галузі, зростання витрат громадян та підприємців на виплату корупційної ренти, а також утворення стійких злочинних угруповань у сфері земельних відносин, що мають на меті максимізацію та вилучення цієї ренти.

       За таких умов існує потреба у системній дерегуляції землеустрою та оцінки земель в Україні. Усунення надмірного державного втручання у здійснення землеустрою та оцінки земель в Україні стане не лише важливим кроком на шляху поліпшення інвестиційного клімату, але спростить умови доступу до земельних ресурсів для громадян та підприємців, пожвавить ринок відповідних проектно-­вишукувальних послуг.

       Найбільш важливими завдан­нями слід вважати:

• уніфікацію та спрощення процедури складання документації із землеустрою та оцінки земель;
• полегшення умов для виконання робіт із землеустрою та землеоціночних робіт;
• створення реальних економічних, а не адміністративних, гарантій захисту прав замовників землевпорядних, землеоціночних та топографо-­геодезичних робіт;
• кардинальне зменшення корупційних ризиків під час регулювання зе­мельних відносин.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій

       Питання державного управління у галузі землеустрою та оцінки земель в Україні розглядається багатьма дослідниками. Особливої уваги заслуговують праці А.М. Третяка, Й.М. Дороша [1], Л.Я. Новаковського [2] та інших дослідників. Водночас система регулювання землеустрою та оцінки земель нерідко розглядається скоріше у контексті її подальшого ускладнення, тоді як суспільство та економіка країни потребують спрощення та більшої прозорості у прийнятті управлінських рішень щодо набуття і реалізації прав на землю, скорочення суспільних витрат на регулювання земельних відносин, реальної дебюрократизації тощо.

       Метою статті є обґрунтування напрямів законодавчого врегулювання уніфікації та спрощення процедури складання документації із землеустрою та оцінки земель, прискорення виконання робіт із землеустрою та землеоціночних робіт, посилення гарантів прав замовників землевпорядних, землеоціночних та топографо-­геодезичних робіт, кардинального зменшення корупційних ризиків під час регулювання земельних відносин.

Виклад основного матеріалу

       Оцінюючи рівень державного втручання у сфери професійної діяльності, що обслуговують ринок нерухомості вУкраїні (див. табл.), за методикою, що використовувалася EuroGeographics [3, 4], можна відзначити, що в Україні, по­-перше, є надмірно диференційовані окремі професії. Наприклад, окреме регулювання діяльності інженерів­-землевпорядників та інженерів­-геодезистів, або оцінювачів майна та оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок фактично є доволі штучним і не відповідає європейським практикам. По-­друге, держава намагається втручатися у роботу професіоналів практично усіма відомими в європейській практиці способами (наприклад, єдиний спосіб регулювання діяльності інженерів­-землевпорядників, який ще не використовується в Україні — страхування професійної відповідальності).

       Якщо ж перерахувати всі способи втручання держави у проведення землеустрою, яких нині в Україні налічується аж дванадцять (!), то нашу державу можна впевнено вважати одним із світових лідерів у створенні різноманітних адміністративних бар’єрів під час складання документації із землеустрою. Такими способами втручання є:

1. Вимога наявності в інженера­-землевпорядника спеціальної вищої освіти 1 (спеціальність 193 «Геодезія та землеустрій»), що передбачає одержання сукупності систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально­етичних цінностей, інших компетентностей (ст. 66 Закону України «Про землеустрій», Закон України «Про вищу освіту»);
2. Сертифікація інженерів-­землевпорядників, які повинні мати відповідну підготовку та несуть відповідальність за якість робіт із землеустрою, в тому числі шляхом анулювання кваліфікаційного сертифіката (ст.ст. 26, 66 Закону України «Про землеустрій»);
3. Надання дозволу на складання окремих видів документації, причому у дозволі відмовляється у разі невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-­правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко­економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно­територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ст.ст. 118, 123 Земельного кодексу України);
4. Попереднє погодження питань, пов’язаних з викупом земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності, що має на меті «урахування комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об’єктів та умови проживання населення і охорону довкілля» (ст. 151 Земельного кодексу України);
5. Погодження документації із землеустрою, в якому відмовляється у разі невідповідності її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-­правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ст. 186 Земельного кодексу України);
6. Державна експертиза землевпорядної документації, що передбачає оцінку дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень (ст. 32 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»);
7. Державна реєстрація земельних ділянок та інших об’єктів землеустрою у Державному земельному кадастрі державним кадастровим реєстратором, який відмовляє в реєстрації у разі невідповідності поданих документів вимогам законодавства (ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»);
8. Саморегулювання у сфері землеустрою шляхом контролю саморегулівною організацією за виконанням положень нормативно­технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, забезпеченням належної якості документації із землеустрою, яка складається сертифікованими інженерами­землевпорядниками — її членами (ст. 63 Закону України «Про землеустрій»);
9. Державний нагляд у сфері землеустрою, що передбачає перевірку дотримання сертифікованим інженером-­землевпорядником вимог положень законів, інших нормативно-­правових актів, нормативно-­технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою (ст. 61­1 Закону України «Про землеустрій»);
10. Невідповідність землевпорядної документації вимогам нормативно­правових актів, стандартів, норм та правил також є підставою для відмови у затвердженні документації уповноваженими на те органами виконавчої влади та місцевого самоврядування (ст.ст. 118, 123 Земельного кодексу України);
11. Оцінка впливу на довкілля, що передбачає оцінювання наслідків діяльності для безпечності життєдіяльності людей та їхнього здоров’я, флори, фауни, біорізноманіття, ґрунту, повітря, води, клімату, ландшафту, природних територій та об’єктів, історичних пам’яток та інших матеріальних об’єктів (ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»);
12. Стратегічна екологічна оцінка, що має на меті інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування (ст. 2 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку»).

       Очевидно, що за таких умов дерегуляція виконання робіт із землеустрою і особливо скорочення кількості різноманітних «перевірок» документації щодо відповідності вимогам нормативно­-правових актів, стає нагальним завданням. При цьому, удосконалюючи правове регулювання землеустрою, на нашу думку, доцільно реалізувати такі зміни:

1. Перевірка документації із землеустрою та оцінки земель щодо відповідності вимогам нормативно-­правових актів державними ор­ганами має здійснюватися за принципом «одного дотику» на етапі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, де ця перевірка має поєднуватися із контролем топологічної зв’язності та відсутності накладання меж, для чого доцільно вилучити із законодавства вимоги щодо усіх видів погоджень документації (крім випадків встановлення та зміни меж адміністративно-­територіальних одиниць) та скасувати державну експертизу документації із землеустрою;
2. Доцільно запровадити незалежний контроль якості робіт із землеустрою через її рецензування сертифікованими інженерами-­землевпорядниками зі стажем практичної роботи не менше двох років, які не брали участі в складанні цієї документації, а також експертними радами саморегулівних організацій у сфері землеустрою у випадках, коли раніше передбачалася обов’язкова державна експертиза;
3. Слід спростити процедуру зміни цільового призначення земельних ділянок шляхом скасування додаткових погоджень Кабінету Міністрів України та уніфікувати її зі звичайною процедурою складання проектів відведення земельних ділянок.

       Важливим завданням також є попередження конфлікту інтересів для виконавців робіт із землеустрою, зокрема, вони не повинні складати документацію із землеустрою у разі, якщо:

• об’єктом землеустрою є земельні ділянки, що належать виконавцю робіт із землеустрою або особам, які працюють у його складі;
• особи, які працюють у складі виконавця робіт із землеустрою мають родинні зв’язки із замовником робіт із землеустрою або юридичній особі, керівництво якої має родинні зв’язки із замовником;
• об’єктом землеустрою є земельні ділянки, що належать засновникам або учасникам виконавця робіт із землеустрою;
• замовником робіт із землеустрою є засновник або учасник виконавця робіт із землеустрою.

       Варто скасувати окрему процедуру видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок як документів дозвільного характеру. Натомість слід запровадити загальне правило щодо визначення вимог щодо збереження поверхневого (родючого) шару ґрунту у будь-­якій документації із землеустрою, проектні рішення якої передбачатимуть його порушення.

       Необхідно скасувати окрему процедуру попереднього погодження матеріалів місця розташування об’єкта, який передбачається розмістити на земельній ділянці, адже вона лише повторює та дублює планувальні рішення щодо просторової композиції та параметрів забудови, які визначаються у містобудівній документації.

       Слід вилучити зі складу усіх видів землевпорядної документації ті складові, що не розробляються інженером­землевпорядником особисто. Наприклад, відверто ненормальною є ситуація, коли із 18 документів, що за законом включаються до складу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, лише 8 розробляються власне інженером­землевпорядником. Водночас на рівні закону слід встановити деталізовані вимоги щодо змісту текстової та графічної частин будь­якої документації із землеустрою. Зокрема, у текстовій частині будь­якої документації із землеустрою варто зазначати такі обов’язкові відомості:

• підстава проведення землеустрою;
• основні відомості про об’єкт (об’єкти) землеустрою;
• використані розробником нормативно­правові акти з питань здійснення землеустрою;
• використані розробником державні стандарти, норми і правила у сфері землеустрою;
• використані розробником документи Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель;
• використані розробником відомості Державного земельного кадастру;
• використані розробником відомості Державного картографо­геодезичного фонду;
• використану розробником затверджену містобудівну документацію (за наявності);
• опис процедури виконання топографо­геодезичних робіт (у разі виконання топографо­геодезичних робіт);
• опис проектного рішення;       
• відомості про проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою (у разі проведення відповідних обстежень);
• відомості про наявні в межах об’єкту землеустрою об’єкти нерухомого майна та речові права на них (у разі формування земельних ділянок);
• відомості про виконавця робіт із землеустрою, його технічне та технологічне забезпечення;
• умови щодо зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок (у разі, якщо реалізація проектного рішення передбачає порушення ґрунтового покриву земельних ділянок);
• вимоги щодо погодження, рецензування і затвердження документації із землеустрою;
• заява виконавця робіт із землеустрою щодо дотримання ним обмежень щодо конфлікту інтересів.

       У свою чергу, у графічній частині документації слід відображати всі існуючі (за наявності) та проектні межі об’єктів землеустрою, в тому числі межі всіх об’єктів, відомості про які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр».

       Спосіб закріплення меж між земельними ділянками під час здійснення землеустрою мають визначатися за згодою власників цих земельних ділянок, а витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Спеціальної потреби у встановленні «форми межових знаків» із особливим порядком їх виготовлення та постачання немає, а натомість межовими знаками (спорудами) слід визнавати будь­-які природні та штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, канали, стіни, паркани, огорожі, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, буї, інші споруди і рубежі), що збігаються з межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній.

       Вже настав час залишити у минулому «паперову» технологію складання документації із землеустрою та оцінки земель. Документація має розроблятися виключно в електронному вигляді та засвідчуватися електронним цифровим підписом розробника. Державний фонд документації із землеустрою слід перетворити на загальнодоступний електронний інституційний репозитарій, в якому зберігатимуться як щойно розроблена, так і затверджена проектна документація, а всі зацікавлені сторони матимуть можливість коментувати її, публічно висловлюючи свої пропозиції та зауваження.

       Слід забезпечити повну відкритість та доступність документації із землеустрою, публічність її розгляду, в тому числі гранично спростити доступ громадян, органів влади, розробників документації із землеустрою до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, при безумовному додержанні законодавства про захист персональних даних. Затверджена документація із землеустрою має бути публічною та загальнодоступною, в тому числі, у разі наявності електронних версій, — через мережу Інтернет, а доступ до неї організований, як і до будь­якої іншої публічної інформації.

       Розробники документації із землеустрою повинні отримати гарантоване законом право отримувати необхідні документи для проведення землеустрою, які знаходяться у замовника або й у третіх осіб, можливість користуватися відомостями державних, галузевих та відомчих кадастрів (реєстрів), право безперешкодного доступу до об’єктів землеустрою тощо.

      Взамін державного нагляду у землеустрою та топографо-­геодезичній діяльності, який, за великим рахунком, нічим не гарантує реального відшкодування збитків постраждалих осіб, передбачити обов’язкове страхування відповідальності виконавців робіт перед замовниками та третіми особами за наслідки необережності, недогляду і професійних помилок, допущених при складанні документації із землеустрою або виконанні топографо­геодезичних робіт.

       Страховим випадком слід вважати пред’явлення виконавцю робіт замовником або третіми особами обґрунтованих претензій по відшкодуванню шкоди, заподіяної внаслідок складання документації із землеустрою або виконання топографо-­геодезичних робіт. У разі настання страхового випадку страховик буде здійснювати виплату страхового відшкодування в розмірі заподіяної третій особі майнової шкоди, визначеному судовим рішенням, що набрало законної сили, або письмовою вимогою (претензією) третьої особи, визнаною страхувальником та погодженою страховиком. Страхове відшкодування здійснюватиметься страховиком відповідно до договору обов’язкового страхування на підставі судового рішення, що набрало законної сили, або визнаної страхувальником та погодженої страховиком письмової вимоги (претензії) третьої особи.

       Слід лібералізувати вимоги до професійної підготовки та кадрового забезпечення у сфері землеустрою, залишивши сертифікацію інженерів­землевпорядників при розширені ролі саморегулівних організацій у питаннях професійної атестації та управління ризиками професійної діяльності (в тому числі ширше представництво у Кваліфікаційній комісії та здійснення колективного страхування відповідальності своїх членів). Сертифікацію виконавців топографо-­геодезичних робіт доцільно скасувати взагалі, залишивши вимоги щодо наявності спеціальної освіти та страхування професійної відповідальності.

       Необхідно конкретизувати підстави для позбавлення сертифікованого інженера­землевпорядника кваліфікаційного сертифіката, причому підставою має бути факт завдання збитків, а не порушення формальних вимог.

       Слід також зняти обмеження щодо виключного фінансування деяких робіт із землеустрою або оцінки земель за рахунок Державного або місцевих бюджетів. Натомість фінансування робіт із землеустрою доцільно здійснювати за рахунок будь­яких джерел, не заборонених законом, в тому числі коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб та громадян. Варто також скасувати законодавче регулювання вартості робіт із землеустрою.

       Удосконалюючи законодавство про оцінку земель, доцільно зосередитися на реалізації таких завдань:

• виключити економічну оцінку земель зі складу землеоціночних робіт як застарілий та архаїчний вид оцінки радянського періоду, що проводився в Україні востаннє ще 1988 року і взагалі не застосовується у розвинених країнах із ринковою економікою;
• уточнити склад суб’єктів оціночної діяльності у сфері оцінки земель, прибравши колізійні положення щодо реєстрації виконавців землеоціночних робіт у реєстрі сертифікованих інженерів­землевпорядників, що були помилково запроваджені у 2015 році;
• надати статус публічної інформації технічній документації з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звітам про експертну грошову оцінку земельних ділянок державної та комунальної власності та у разі оцінки земельних ділянок для цілей оподаткування, нарахування і сплати інших обов’язкових платежів;
• запровадити моніторинг ринку земель на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно із опублікуванням його результатів.

Висновки

       Запропоновані напрями дерегуляції землеустрою та оцінки земель, безперечно, потребують імплементації на законодавчому рівні. Водночас підтримка Верховною Радою України відповідних ініціатив дозволить вже у найближчому майбутньому радикально знизити корупційні ризики у земельних відносинах, спростити та значно пришвидшити проведення землеустрою та оцінки земель, посилити гарантії захисту прав замовників документації, зробити земельні відносини більш прозорими та прогнозованими.

______________

¹ Зокрема, у Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266, виокремлена спеціальність 193 «Геодезія та землеустрій».

       Література

       1. Третяк А.М. Стандартизація погодження документації із землеустрою: вимоги до процедури та змісту висновків / Антон Третяк, Андрій Мартин, Йосип Дорош // Землевпорядний вісник: науково-виробничий журнал. — 2008. — № 4. — С. 25-30.

       2. Новаковський Л. Сучасні проблеми регулю­вання земельних відносин в Україні // Землевпорядний вісник. — 2013. — № 6, С. 2-6.

       3. European requirements for cadastral surveyor activities, (2008). URL: http://www.clge.eu/documents/events/206/cadastral_surveyor_acitivities_report.pdf.

       4. Мартин А.Г., Регулювання землеустрою у Європейському Союзі: напрями адаптації для України / А.Г. Мартин, Б.О. Аврамчук // Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. — 2018. — № 1, С. 4-13.

       LAND SURVEY AND LAND EVALUATION IN UKRAINE: TIME FOR SYSTEMATIC DEREGULATION

       Martyn Andrii, Doctor in Economics, Associate Professor,
       National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine

       Kubakh Serhii, Candidate of Technical Sciences, Expert on Land Administration,
       USAID «Agriculture and Rural Development Support» project

       The article substantiates the directions of the legislative regulation of the unification and simplification of the development procedure for documentation on land survey and land evaluation, acceleration of work on land survey and land evaluation, strengthening of guarantees for the rights of customers for land survey, land evaluation and geodetic works, and for a radical reduction of corruption risks in the regulation of land relations.

       Keywords: land relations, land survey, land evaluation, licensing system, state regulation, deregulation.

       ЗЕМЛЕУСТРОЙСТВО И ОЦЕНКА ЗЕМЕЛЬ В УКРАИНЕ: ВРЕМЯ ДЛЯ СИСТЕМНОЙ ДЕРЕГУЛЯЦИИ

       Мартын Андрей, доктор экономических наук, доцент,
       Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины

       Кубах Сергей, кандидат технических наук,
       эксперт по вопросам управления земельными ресурсами проекта USAID
       «Поддержка аграрного и сельского развития»

       В статье обоснованы направления законодательного урегулирования унификации и упрощения процедуры составления документации по землеустройству и оценке земель, ускорения выполнения работ по землеустройству и землеоценочных работ, усиления гарантий прав заказчиков землеустроительных, землеоценочных и топографо-геодезических работ, кардинального уменьшения коррупционных рисков при регулировании земельных отношений.

       Ключевые слова: земельные отношения, землеустройство, оценка земель, разрешительная система, государственное регулирование, дерегуляция.