ПОГЛЯД КРІЗЬ СТОЛІТТЯ

березень, 2017

КАРТИ ТА ПЛАНИ 
ЯК ІСТОРИЧНІ ДОКУМЕНТИ

 

Ольга БЄЛАЯ,

кандидат історичних наук,
начальник відділу використання
інформації документів та
інформаційних технологій
Державного архіву
Київської області

 

       Перша відома карта заселених земель світу була створена давньогрецьким вченим та письменником Ератосфеном Кіренським у ІІІ столітті до н.е. Цією картою користувалися близько 400 років. З кінця І століття н.е. до наших днів дійшло 27 карт давньогрецького вченого Клавдія Птолемея з еллінзованого єгипетського міста Александрія, які він додав до своєї наукової праці «Географія».

       Вперше землі сучасної території України разом з історичною територією Київщини були зображені на світових мапах, які були виконані уродженцем Сеути (Марокко), арабським географом Абу-­Абдаллага Мухамедом аль-­Ідрісі (1099­-1164). Він працював у Сицилії при дворі норманського короля Рожера ІІ та в 1154 році уклав прямокутні карти світу на 70 аркушах. На них було зображено Київське та Переяславське князівства разом з Києвом та Берисклавом (Переяславом).

       Протягом наступних історичних періодів територія історичної Київщини — князівства, воєводства, полку, намісництва, губернії, зображувалася на багатьох картах Європи та Російської імперії.

       На теренах сучасної України почали займатися картографуванням з кінця ХVІІІ століття.

       Указом імператора Російської імперії Павла І від 9 вересня 1797 р. на теренах Правобережної України утворено три губернії, зокрема Київська у складі 12 повітів (Київського, Богуславського, Васильківського, Звенигородського, Липовецького, Махновського, Радомисльського, П’ятигірського, Сквирського, Уманського, Черкаського, Чигиринського). Адміністративним центром губернії визначено Київ. Процес утворення нових адміністративних одиниць та формування адміністративного апарату Правобережної України супроводжувався широкомасштабними заходами імперського уряду щодо топографічного обстеження та картографування новоприєднаних українських земель.

       Як і скрізь у Росії, центральною установою виконавчої влади в Київській губернії було губернське правління, на чолі якого стояв губернатор. До складу правління входило будівельне відділення, яке займалось укладанням проектів та креслень будівель у містах, селах та садибах в населених пунктах губернії. Губернський та повітові землеміри виконували розпорядчі, виконавчі та наглядові функції щодо діяльності межового відділення та відповідали за зберігання межових документів. З кінця ХVІІІ до початку ХХ століття землеміри, зокрема з`їздів мирових посередників Київської губернії, укладали плани дворянських садиб, монастирських земель, річок, карти повітів, намісництва, губернії, генеральні карти морів. Унаслідок проведення загального описування Правобережної України місцевими органами влади були підготовлені «Опис м. Києва та Київського повіту», «Атлас Київської губернії дванадцяти повітів».

       У Державному архіві Київської області зберігаються фонди Київського губернського правління (зокрема будівельного відділення правління), Київської губернської креслярні, Київського губернського та повітових землемірів, з’їздів мирових посередників, в яких наявні плани, карти, креслення, межові книги земель Київської губернії, повітів та населених пунктів історичної Київщини, створених землемірами Київської губернії з початку ХVІІІ до початку ХХ століття. Є також карти і в бібліотечному фонді архіву. Крім того, у середині 50-­х років ХХ століття згідно з хибною радянською практикою централізації на основі спільної ознаки — нестандартної форми зберігання велика кількість карт та планів, креслень та проектів були відокремлені від своїх фондових масивів та зібрані у Державному архіві Київської області до єдиної колекції карт та креслень. Деякі креслення були передані до колекції з Центрального державного історичного архіву в Ленінграді (нині — Санкт­-Петербург), Центрального державного історичного архіву у м. Києві. Так, у Державному архіві був створений архівний фонд «Колекція карт та креслень» (Ф­1542), в якому налічується 3197 одиниць зберігання — карт, планів міст і їх околиць, сіл, військових поселень, повітів Київської губернії, земельних, лісових ділянок, шляхів, селянських, поміщицьких та церковних земель, проектів, зокрема будівель та мостів у населених пунктах Київської губернії, альбоми фотокреслень, генеральні карти губерній та повітів, Азовського, Чорного та Мармурового морів із прикордонними населеними пунктами. Більшість документів колекції рукописні кольорові оригінали датовані 1782­-1919 рр.

       У ХІХ столітті землеміри Київської губернії найчастіше займалися обмірами площ садиб, земельних ділянок у містах та містечках, селах та лісових дачах, які належали дворянам. Зокрема, у колекції Державного архіву Київської області зберігаються плани садиб, виготовлені на замовлення таких відомих осіб, як поміщик Розеслав Рильський (дід славнозвісного українського поета Максима Рильського), граф Костянтин Браницький, княгиня Катерина Радзівілл. План земельних ділянок містечка Романівка Сквирського повіту Київської губернії, що належали поміщику Розеславу Рильському, виконав у 1859 році присяжний землемір Л.І Піотровський, план Київської губернії Канівського повіту Медвинської лісової дачі в урочищі Горчакове, яка належала графу Костянтину Браницькому, приватний землемір А. Зус (Зуб або Зубов (на плані — нерозбірливо) у 1870 році, а геометричний план села Кур’янець Сквирського повіту Київської губернії, що належала княгині Катерині Радзівілл, у 1891 році уклав землемір та таксатор, титулярний радник М. Шкурятов.

       Церкви та монастирі різних християнських конфесій мали значні земельні володіння. Спеціальний план земельної ділянки, риболовного озера Закотного та затоки Чорторий поблизу села Вигурівщина, що належали Київському Михайлівському монастирю, та суміжних земель державних селян­власників виконав у 1789 році Київський губернський землемір (прізвище на плані не зазначене), а карту Уманського повіту Київської губернії з розділенням сіл на римсько-­католицькі парафії у 1890 році — землемір Умансько­Звенигородського з`їзду мирових посередників, колезький асесор Г. Бєлий.

       У Київській губернії проводилася інвентаризація земель, для чого укладалися плани волостей та сіл губернії. Так, у 1799 році план лісових дач селян­-власників та монастирів з відомістю про ліси Білогородської та Плісецької волостей Васильківського повіту Київської губернії та позначенням меж суміжних волостей виконав лейтенант флоту та кавалер Матвєєв. А в 1865 році на замовлення селян вільно практикуючий землемір А. Дубицький уклав план селянських земель за угіддями села Антонівки Таращанського повіту Київської губернії.

       Для проведення економіко­статистичного обстеження та описування територій повітів працівники Київської губернської та повітових креслярень здійснювали обстеження та картографування повітів. Більшість карт повітів з їх розподілом на поліцейські стани розроблена Київським губернським землеміром у 1838 році, деякі пізніше. Зокрема, карта Васильківського повіту Київської губернії з відображенням поштових, торгових шляхів та ґрунтових доріг із зазначенням меж суміжних повітів, розроблена Васильківським повітовим землеміром Е. Добровольським у 1850 році.

       У ХVІІІ-­ХІХ століттях землеміри здійснили найрізноманітніше картографування. У 1781-­1797 рр. розробили поштову карту Київського намісництва з позначенням поштових доріг, зазначенням кількості верст від центра намісництва міста Києва до інших міст намісництва; на карті показані межі Чернігівського, Катеринославського наміс­ництв та Польщі, які суміжні з Київським намісництвом. Поштова карта Київського намісництва внесена до реєстру Національного культурного надбання України як унікальний документ. У ХІХ столітті землемірами укладені також поштова карта Київської губернії із зазначенням фабрик та заводів (1810), генеральна карта Київської губернії із зазначенням поштових станцій та кількості верст, кур’єрських та поштових коней (1830), карти Київської губернії, зокрема із зазначенням виборчих ділянок, датовані 2-­ю половиною ХІХ століття.

        На більшості вищезгаданих карт губернії умовними позначками відображені шляхи, річки, струмки, болота, фабрики та заводи, межі повітів та губернії, повітові міста, містечка, села. Показані межі губерній, суміжних з Київською губернією. А на карті Київської губернії із зазначенням виборчих ділянок позначені також межі виборчих ділянок. У кожній виборчій ділянці показана кількість виборців за розрядом (цифра у числівнику) та кількість виборців даного розряду (цифра у знаменнику).

       Крім картографування Київщини, землеміри здійснювали складення планів та карт інших місцевостей Російської імперії, зокрема, у ХVІІІ столітті уклали Генеральну карту Азовського, Чорного та частини Мармурового морів з визначенням прибережних прикордонних населених пунктів. 14 серпня 1830 року Радомисльський повітовий землемір Тертичніков виконав план річки Дніпро від меж Мінської губернії до гирла річки Прип’ять, на якому були зазначені населені пункти Теремці, Опачиць з шинком Яла та сінокіс.

       У колекції Державного архіву Київської області зберігаються також карти інших губерній Російської імперії, зокрема карта Мінської губернії, датована 2-­ю половиною ХІХ століття із зазначенням губернського міста Мінська, повітових міст, містечок, сіл, річок, доріг, монастирів та церков, римо­католицьких костьолів та каплиць. На карті зазначені межі губерній, суміжних з Мінською губернією, зокрема Київської. Карта виготовлена виконуючим обов’язки Мінського повітового землеміра Н. Артємьєвим.

       В сучасну епоху технічного прогресу важко переоцінити значення картографічних документів, які збереглися, зокрема у колекції Державного архіву Київської області. Робота з картографічними документами сприяє не тільки глибокому осмисленню, а й розвитку у людини уяви просторового уявлення, пам’яті, вміння аналізувати, узагальнювати. Недарма всесвітньовідомий географ, дослідник та мандрівник П.П. Семенов-­Тянь­-Шанський говорив: «Карта важливіша за текст, бо говорить часто яск­равіше, наочніше, лаконічніше, ніж найкращий текст».

 

"Землевпорядний вісник" № 3 2017