Вадим ІВЧЕНКО:

"КОЛИ МАЄМО НА НАШІЙ ТЕРИТОРІЇ АГРЕСОРА — ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ РИНОК ЗЕМЕЛЬ?"

       Вадимові Івченку — 36. До обрання депутатом Верховної Ради працював заступником голови — керівником Виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад, ще раніше очолював бізнес­структуру. Має дві вищі освіти і неабиякий досвід громадської діяльності, зокрема й міжнародної.

        Член фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Заступник голови ко­мітету Верховної ради з питань аграрної політики та земельних відносин. Член Міжфракційного депутатського об’єднання з реформування податкового, митного та земельного законодавства.

«МОЖЕМО ДОЖИТИСЯ ДО УКРАЇНИ З КОРДОНАМИ, АЛЕ БЕЗ ЗЕМЛІ»

       — Вадиме Євгеновичу, щодо ситуації у сфері земельних відносин і про доцільність запровадження з 2017 року ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення: невже неоднозначна суспільна реакція, власне, доля рейтингів не хвилюють лідерів фракцій?

       — На жаль, за два післяреволюційні роки нашою владою зроблено чимало поспішного, та й помилкового. І так само чимало не зробленого з того, що очікувало й очікує суспільство. Все ще немає такого реформаторського драйву, на який сподівалися люди. Тобто, є процес, часто надміру вповільнений, але наслідки його, відверто кажучи, малозрозумілі. Бракує внутрішніх запобіжників, які підмінює категорична віра в те, що нас підтримує Європа. І, на жаль, попри всі революції останніх десятиліть деяка частина політичного істеблішменту і досі керується помилковими стереотипами, що будь­які серйозні хвилі суспільного протесту у нас можуть здійматися лише за активної підтримки двох полюсних зовнішніх сил, в полі геополітичних інтересів яких перебуває Україна. Маю на увазі Євросоюз та США з одного боку, і Росію з іншого. Є й рецидиви спекуляції на зростаючому прагненні населення інтегруватися в Європейську Спільноту і на задекларованій готовності до такої інтеграції країн Об’єднаної Європи. Тому сьогодні у владі домінує думка, що все, що нею робиться — робиться правильно, за європейськими мірками. Зокрема — у тому, що стосується необхідності ринкового обігу сільгоспземель. Мовляв, це практика цивілізованого світу. Я не заперечую: ринок землі неминучий. Але постійно наголошую: якщо ми так прагнемо вивчати зарубіжний досвід, апелювати до нього, то давайте запитаємо наших західних партнерів, які давно чи недавно запровадили ринковий обіг земель, що вони нині про це думають. Ми зустрічалися з французькими парламентаріями і коли я запитав у них, яка частка сільгоспугідь Франції вже не належить французам, то почув: до 20 відсотків. Коли розпитував про наслідки запровадження «земельного ринку» у наших колег з профільного комітету Литовського сейму, почув чітке застереження: не поспішайте, перейдіть до цього природно. Ми, мовляв, стільки на цьому набили ґуль — і досі болить. Не можемо, наприклад, зробити так, щоб нашу землю не купували росіяни, якість афільовані структури: відкрили ринок для європейців, але часто компанія, яка придбала наші масиви, для прикладу, зареєстрована у Франції, згодом міняє засновників, і зрештою земля опиняється у власності афільованої структури російського банку чи холдингу. Тому, наголошували нам литовські колеги, не поспішайте: ринок землі — це правильний вибір, але його треба запроваджувати тоді, коли в країні стабільність і спокій, коли немає зовнішньої агресії.

       Важко з цим не погодитися: коли маємо на нашій території агресора — ну який може бути ринок земель? А з іншого боку: ми ж говоримо про новий аграрний устрій. Високотехнологічне виробництво все більше захоплює аграрний сектор. За таких умов годі там сподіватися на нові робочі місця. Але в селі завжди будуть самозайняті. І їм треба вже сьогодні дати змогу піднятися, вийти на виробництво конкурентоспроможної продукції. Дати їм статус сільгосптоваровиробника, розробити та реалізувати для них державну програму підтримки, забезпечити їм реальний доступ до землі, — тоді вони почнуть розвиватися. Сьогодні дві високопродуктивні корови при закупівельній ціні на молоко хоча б на рівні 3,5 гривні за літр могли б давати сім’ї 12 тисяч гривень доходу. Плюс пенсія, якщо це пенсіонери, плюс державна безповоротна допомога — на доїльні апарати чи мінітеплиці… Нині саме середній клас може вирости із землі. І саме йому треба допомогти в цьому на державному рівні. Запровадивши сьогодні­завтра ринок землі, дамо простір не отим «середнякам», а величезним вертикально інтегрованим агропідприємствам. Та ще посередникам, які непогано житимуть на перепродажу масивів. І для перших, і для других соціальні зобов’язання, підтримка та розвиток сіл — поза інтересами їхнього бізнесу. Ми тим самим лише піднімемо нову страшну хвилю знелюднення та вимирання сіл. А наші чорноземи працюватимуть на олігархів, і, зрештою, можемо дожитися до України з кордонами, але без землі.

«ОБ’ЄДНАНІ ГРОМАДИ ОТРИМАЮТЬ ЗЕМЛЮ У ВЛАСНІСТЬ»

       — Децентралізація обіцяє об'єднаним громадам неабиякі фінансово­економічні вигоди. Зокрема, і державну землю за межами населених пунктів. Як передаватиметься ця земля? І чи допоможе ця новація подолати сьогочасні масштаби «земельної корупції»?

       — У змінах до Конституції, які нині пропонуються на розгляд парламенту, на мій погляд, правильно йдеться про повсюдність місцевого самоврядування. Звісно, під цю конституційну норму буде «припасоване» все наше законодавство, у тому числі і земельне. Нині маємо цілковите порозуміння з урядом про те, що об'єднані громади повинні отримати цю землю у власність. А держава контролюватиме її використання.

       А для того, щоб побороти «земельну корупцію», щоб не дати їй змогу закріпитися на місцевому рівні, потрібно, передовсім, цілком і повністю комп'ютеризувати земельний кадастр і всі процедури, пов'язані з його наповненням та використанням. Звісно, має бути державна експертиза підготовленої документації на земельну ділянку. Але сам земельний акт за великим рахунком мав би видаватися за кілька годин — як водійські права. Те ж саме і стосовно договорів оренди. Є висновок експертизи про наявність і правильність оформлення всіх необхідних для цього документів — цього, на мій погляд, цілком достатньо, аби остаточно скріпити угоду підписами. Не бачу жодної необхідності іти чи їхати з цим документом до Реєстраційної служби, як це нині вимагається. Цю процедуру мав би виконати державний фіскальний орган — звичайним листом­повідомленням. Неприпустимо, коли сільгосптоваровиробник нині не може зареєструвати свою угоду в Держреєстрі, а тим часом фіскальна служба напосідає, погрожуючи відібрати статус товаровиробника, бо, для прикладу, із 100 гектарів, які той обробляє, зареєстровано лише 30. Звісно, і податки той­таки виробник, сам цього не бажаючи, платить лише із тих зареєстрованих тридцяти гектарів, а не з усього масиву. Тому земельна реформа, як на мене, має відбуватися паралельно з децентралізацією. Систему слід максимально спростити і передати в громади. Якщо це реалізуємо повною мірою, там, на місцях, уже не киватимуть на верхи, не ремствуватимуть які­то погані Верховна Рада чи уряд. Бо і права, і повноваження, і інструменти реалізації, і організаційні можливості, і ресурси, і фінансове за­безпечення — все буде на місцях.

       — Ви згадали про електронний земельний кадастр. Але ж сьогодні він…

       — …Так, наповнений десь до 20 відсотків.

       — А до того ж якість наповнення, м'яко кажучи, бажає кращого.

       — Бо все тому, що землевпорядна організація, яка має доступ до просторових даних і вносить до цього своє, не несе відповідальності за зроблене. Звідси ті ж таки численні накладки меж. Явний брак, непрофесійність у роботі і жодних наслідків для таких горе­працівників і горе­організацій.

       — То що робити? Запроваджувати у цій сфері державну монополію?

       — Ні, ввести адміністративну відповідальність за внесення неправильних даних в Держкадастр. Скажімо, 100 неоподаткованих мінімумів. Вніс неправдиву інформацію — заплати 12 тисяч гривень штрафу. Тоді 10 разів подумаєш, перш ніж братися наповнювати кадастр. А «штрафні» кошти, скажімо, спрямувати на те, щоб виправити помилку.

       — Чи зупинить територіальне об'єднання громад вимирання сіл? Чи не стане це повторенням колись сумнозвісного об'єднання колгоспів, створення «центральних садиб» та «бригадних сіл» і зрештою — появи цілого марти­рологу «неперспективних сіл», які тоді безуспішно рятували усім миром? І пов'язане з цим: чи мимоволі не стане така консолідація державних земель у власності місцевих громад ласим шмат­ком для земельних латифундистів?

       — Справедливості заради зауважу: наша статистика, починаючи з 2012 року, не зафіксувала фактів зникнення з мапи населених пунктів. А тепер про землі об'єднаних громад. Дві третини їх — це приватні масиви, паї. Договори оренди укладаються напряму з пайовиками. Державні землі теж віддано в оренду, значну кількість — на 7 і більше років. У нових об'єднаних громад де­юре буде лише один механізм: якщо орендна ставка занижена, вимагати від орендаря, зокрема і через суди, збільшення плати. Тут є серйозні прецеденти: орендна плата за державні сільгоспугіддя, які виділяли через аукціон, в рази перевищує орендну плату за державні масиви, виділені напряму. А це ж наповнення місцевих бюджетів. Тому масових судових процесів тут, очевидно, не минути. Перестороги про те, що хтось «підготовлений» одразу прибере до рук передану у власність громади державну землю, цілковито безпідставні. Вільних земель фактично немає. Суть в іншому. Суть у тім, щоб кожен власник паю мав і знав свої права. У тім числі — про право увійти у спілку, скооперуватися з родичами, сусідами, односельцями, такими ж пайовиками і обробляти свої сконсолідовані наділи разом. Скинутися на насіння, засоби захисту, мінеральні добрива, на оренду техніки, а потім спільно вирощений і зібраний урожай поділити між собою.

       Важливо також, щоб в договорі оренди передбачити щорічну індексацію у зв'язку з інфляцією. Якщо гривня знецінилася, а продукція, вирощена на орендованих масивах, експортується за валюту, має неминуче зрости орендна плата — згідно з коефіцієнтом інфляції. А консолідувати в оренді земельні масиви ті ж таки олігархи зможуть, очевидно, лише в один спосіб — запропонувавши більшу орендну ставку. І цьому може зарадити лише роз'яснювальна робота місцевої влади, сільських активістів, дрібних і середніх орендарів: хто більше допомагає селу, хто вкладає гроші у розвиток місцевої інфраструктури, у ремонт доріг, хто допомагає соціально незахищеним — свій фермер чи заїжджий агрохолдинг? Люди мають про це знати: хто думає про їхній завтрашній день, про їхніх дітей та онуків, а хто — лише про власні надприбутки.

       Це — щодо земельних масивів. А от рішення щодо комунального майна, тарифів, щодо виділення землі під споруди прийматиметься самоврядним органом об'єднаної громади, можливо, і всупереч інтересам окремого села. Бо ясно, що депутатська більшість буде, зазвичай, представлена більшою громадою. За таким принципом і розподілятиметься бюджет.

ДО РИНКУ — ПО ДОРОЖНІЙ КАРТІ

       — Ви наголошували на необхідності державного контролю за використанням земель. У чому він має полягати?

       — По-­перше, контроль за правильністю виділення та оформлення землі. Від цього залежить, зокрема, повноцінність державного земельного кадастру. По­-друге, контроль за цільовим використанням землі, за сплатою податків. Це має напрацювати Кабінет Міністрів і той­таки Держгеокадастр: як повинна діяти ця система і хто здійснюватиме державний контроль. Головне — щоб вона була ясна і зрозуміла людям.

       — Є серед ваших колег­депутатів прихильники так би мовити «вибіркового земельного ринку». «Чому б, — кажуть для прикладу, — не почати ринок із державної землі?» Мовляв, і досвіду набудемо, і від масштабних прорахунків убезпечимося.

       — «Економічний експеримент»? Що ж, припустімо. (Не зважимо навіть на те, що у нас нині немає законів, щоб розшити всі вузькі місця, які нині реально стоять на заваді земельному ринку). Отже, уявімо, що такий «експеримент» почався і якусь частку державних масивів виставлено на аукціон. Одразу виникає природне питання: хто сьогодні може придбати, скажімо, 700 гектарів угідь? Це такий собі середньостатистичний обсяг державних земель за межами одного села. Беремо калькулятор, рахуємо. Майже 26 тисяч гривень — це нинішня нормативно­грошова оцінка гектара ниви. Перемножуємо ці дві цифри — отримуємо десь 18,2 мільйона гривень. Хто в селі сьогодні може назбирати ці гроші?

       Ми не готові до такого — маємо страшенно великий розрив між багатими і бідними. Тому в цих умовах процвітатиме бізнес посередників. Хтось із того­таки Києва, хто має мільйони, придбає цю землю і здасть фермеру — з половини врожаю. Це не є повноцінне ефективне господарювання — це форма лихварства чи «рантьєзації» сільського господарства. Ще один бік — фінансовий. Нині банки дають кредити під 27 відсотків річних. Хто їх може взяти? Яке має бути забезпечення у того, хто прийде по кредит у 18 мільйонів гривень? Щонайменше 30 мільйонів — у цінному для банка майні. Це, умовно кажучи, будинок вартістю понад мільйон доларів! Де такі є? Навіть в елітній і наддорогій столичній Конча­Заспі за таку ціну всього кілька будинків!

       Оце і весь «експеримент». Немає ні повноцінного законодавчого поля, ні фінансово­банківського забезпечення, ні економічного підґрунтя. Єдиний реальний покупець державної землі при такому «експерименті» — той самий олігарх.

       — Але, окрім державних масивів, з продажем яких можемо почекати, є у нас власники паїв, які чекати не можуть: самотнім пристарілим нині ці паї не потрібні, а от виручені за них гроші могли б неабияк знадобитися — на те ж таки недешеве лікування.

       — Це дуже важливе питання. Наша фракція пропонує законодавчо запровадити порядок державного викупу таких земель. Звісно, у держави на це нині немає коштів, їх треба передбачити у видатках держбюджету. До того ж потрібно проаналізувати, скільки землі може бути відразу продано. За нашими підрахунками, десь 10­15 відсотків земельних паїв. Тому держава мала б орієнтуватися на такий показник, плануючи бюджетне фінансування. В основі ціни може бути нормативно­грошова оцінка землі. Ціна може бути й вищою — і це, очевидно, було б правильним політичним рішенням уряду. Я не бачу тут жодних проблем. Людина пише заяву про відмову від паю, держава цю заяву реєструє в нотаріуса, а далі сама готує документацію і переоформлює цю ділянку, зазначивши в кадастрі, хто відмовився від ділянки і хто її набув. Тобто, за чинним сьогодні законодавством, далі ділянка мала б перейти у розпорядження Держгеокадастру, який здавав би її в оренду.

      — Ви згадували про закони, які необхідно ухвалити до запровадження земельного ринку. Наше законодавство у земельній сфері надто громіздке: після ухвалення Земельного кодексу додалося чимало нових законодавчих актів, які регулюють земельні відносини. Можливо, час кодифікувати їх і на цій основі підготувати нову редакцію Кодексу?

       — Відверто кажучи, я думав над цим. Цих «точечних» змін, які вносимо в Земельний кодекс, звісно ж, вимагає час. І тому цей процес перманентний. Кодекс постійно міняється: проти ухваленої первісної редакції деякі статті вилучили, з’явилися нові, деякі змінилися буквально до невпізнання. А щодо інших законів? Вважаю, що кожен з них регулює свій сегмент земельних відносин. Зрештою, проблема не в кількості законів, проблема в тому, щоб вони ефективно працювали.

       Ми сьогодні вже маємо об’єднані громади, дуже скоро матимемо і нових сільських, селищних, міських голів, і нові місцеві ради. Треба невідкладно ухвалити закон, яким передати їм державні землі: об’єднаним громадам — у власність, сільським, селищним радам, які не об’єднуються, — у розпорядження. Повторюся: маємо тут чітку домовленість з урядом. Нині такий законопроект є і його треба вносити на розгляд у сесійну залу. Крім того, слід розробити законодавчий механізм спрощених відкритих земельних аукціонів, підготовки та сертифікації аукціоністів.

       А ще вкрай необхідна нова методика нормативно­грошової оцінки землі — прив’язана до ринку. Нині це, звісно, ринок оренди. Не може за нормативом гектар землі оцінюватися у 25 тисяч гривень, якщо його беруть в оренду за 700­800 гривень. Не може держава отримувати від паю більше, ніж його власник. Попит на землю має визначати нормативно­грошову оцінку. Там, де за масиви конкуренція орендарів, де орендарі платять високу орендну плату, там і нормативно­грошова оцінка має бути відповідною. На зрошуваних масивах нормативно­грошова оцінка повинна вираховуватися включно з інвестиціями, тому ми й ухвалили на засіданні Комітету законодавчу норму, яка продовжить термін мінімальної оренди зрошуваних земель. Але тепер слід ще й чітко передбачити в законі норму, яка зобов’язувала б орендаря, перш ніж укласти десятилітній договір оренди на такі землі, внести, скажімо, половину передбачених для цього інвестицій. Решту — впродовж трьох років. Якщо за цей час орендар не виконає інвестиційних зобов’язань, орендодавець мусить мати законне право розірвати угоду й укласти її з іншим орендарем.

       Маємо серйозну проблему з відумерлою спадщиною. Нині є області, де таких земель — до 50 відсотків. Вже підготовлено проект закону, який унормує порядок використання цих ділянок, переходу їх до іншого власника чи у власність громади, а також процедуру сплати податків та контроль за використанням цих земель. Вже готові відповідні законопроекти, покликані забезпечити правову підтримку організації ефективного сільгоспвиробництва на максимальній території земель сільгосппризначення, відновленню площ зрошуваних земель і права власності та користування зрошувальними системами, вдосконаленню орендних відносин, згуртуванню та самоорганізації власників земельних паїв, формуванню бази даних Державного земельного кадастру, запровадженню регуляторних механізмів для розвитку ринку оренди земель і продажу прав оренди.

       Усе це — чітка і ясна дорожня карта: ухваливши ці закони, реально наблизимо ринок.

       — Отож Ваш прогноз: коли це буде?

       — Не знаю достеменно коли, але, здається, знаю, як правильно. А правильно буде продовжити мораторій на ринковий обіг сільгоспугідь ще на 5 років. За 2­2,5 роки повністю освоїти цю законодавчу дорожню карту, далі втілити це через Держгеокадастр та інші органи, щоб побачити як воно працює і, якщо необхідно, відкоригувати. А паралельно з цим реформуватимемо економіку, проводитимемо дерегуляцію, аби дати можливість запрацювати підприємцям і суттєво збільшити платоспроможність громадян. Зробимо все, щоб облікові ставки наших банків знизити бодай до середньоєвропейських. Створимо державні органи, один з яких займатиметься охороною використання земель, а інший отримає повноваження і бюджетні кошти викуповувати в державну власність землі. Таким чином через 5 років матимемо все для повноцінного ринку.

Розмову вів
Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ

ВІД РЕДАКЦІЇ

       14 березня ц. р. Уряд оприлюднив план дій Кабінету Міністрів України на 2016 рік. Із 379 конкретних завдань, які має виконати Уряд, 12 стосуються земельної реформи.

       Зокрема, з метою створення передумов для відкриття повноцінного ринку земель після закінчення строку дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення Уряд планує подати до Верховної Ради України законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення щодо запровадження на першому етапі (з 1 січня 2017 року) продажу земель сільськогосподарського призначення державної власності, на другому
(з 1 січня 2019 року) — відкриття для продажу земель громадянами України.

      При цьому зазначається, що створення повноцінного ринку землі дасть можливість власникам розпоряджатися своїм майном і сприятиме розвитку бізнесу та залученню інвестицій.

      Також Уряд планує до кінця нинішнього року провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності і цим завершити формування баз даних Державного земельного кадастру для його ефективного функціонування.

      Як відомо, сьогодні в суспільстві неоднозначне ставлення до продажу земель сільськогосподарського призначення. Зважаючи на це, редакція продовжує дискусію на сторінках журналу щодо відміни мораторію та запровадження ринку цих земель.

«Землевпорядний вісник» №3 2016